Перейти темряву

Якось iй довелося звертатися до вiддiлку, коли ii пограбували у лiфтi, i жодного результату, крiм того, що iй сказали, аби вона не морочила голову своiми дрiбницями. Порадили забути.

Отже, що робити з цими дзвiнками, невiдомо. Краще забути.

Наче ввi снi вона донесла Славка додому, як годиться, хвилин iз десять поспiлкувалася зi свекрухою сестри (та була зовсiм старенька) i вирiшила не чекати на повернення зi зборiв Марii. Розклала на столi фломастери, папiр – нехай поки малий помалюе, – налила Ганнi Павлiвнi чаю… Нiчого, якось разом дочекаються!

Їй кортiло скорiше пiти до себе – Марта жила неподалiк – i щось вирiшити зi своею знахiдкою, яка вже достатньо попсувала нерви за сьогоднi.

Удома ii трохи попустило. Слухавка мовчала. Марта повечеряла, увiмкнула телевiзор, прилягла на канапу. Може, не варто так перейматися чужими проблемами? Вона дiстала з торбинки телефончик i уважно роздивилася його – мiнiатюрний, темно-фiолетовий, iз золотавими кнопочками, гарненький…

От якби знати, як його нейтралiзувати.

Чому вона, Марта, така безграмотна, коли справа стосуеться будь-якоi технiки? Це ж мае бути елементарно! У всiх уже давно е мобiльнi телефони. І всi кажуть, що це дуже зручно. І тiльки вона не може наважитися посадити себе на цей «короткий повiдець». Не бачить у цьому нiякого сенсу – однаково телефонувати немае кому.

А якщо порадитись iз Андрiем? А що тут такого? Чудовий привiд! І досить серйозний.

До того не було жодного. Навiть пральна машина не псувалась.

Можливо, сьогоднiшня пригода зi слухавкою не випадкова – можливо, небо дае шанс налагодити колись дружнi-подружнi стосунки, почути голос, розповiсти про себе? До кого ж iще вона може звернутися? Не пояснювати ж Танцi, що поцупила чужу рiч!

Марта скочила з канапи. Раптом у неi не лишилося номеру його нового помешкання! Вона з хвилюванням почала ритися в старому записнику. Ось вiн, е! Записаний олiвцем зi слiв спiльного товариша, якого зустрiла на вулицi рiк тому.

Марта вже не боялася, що хтось помiтить ii сльози. Згадала, як невимушено й весело запитала тодi в Сашка: «Ну, як там мiй колишнiй, бачишся з ним?» та навiщось виманила в нього цей номер… А потiм нiколи не могла набрати цi цифри…

Що ж, час минув, можна скористатися нагодою. Але палець зрадницьки зупинявся на останнiй кнопцi. Нарештi iй вдалося подолати хвилювання.