Жозеф Фуше

Роздiл III

Боротьба з Робесп’ером

1794 рiк

3 квiтня Фуше дiзнаеться, що його для звiту вимагае в Париж Комiтет громадського порятунку, 5-го сiдае в подорожню карету. Його вiд’iзд супроводять шiстнадцять глухих ударiв, шiстнадцять ударiв гiльйотини, востанне виконавши при ньому рiзницький обов’язок. І ще два найостаннiшi вироки доконано поспiхом того дня, два вже аж надто дивнi, бо хто ж був запiзнiлою жертвою масових убивств, чиi голови (як цинiчно казали в тi часи) треба сплюнути в кошик? Не хто, як лiонський кат i його помiчник.

Навiть до тих, хто з однаковою байдужiстю з наказу реакцii гiльйотинував Шалье та його друзiв, а потiм з наказу революцii – цiлi сотнi реакцiонерiв, теж дiйшла черга ставати пiд нiж. Хоч як би хотiлося, з судових актiв важко второпати, якi злочини iм приписували; iх, очевидно, просто вiддали на пожертву, щоб не розповiли наступникам Фуше й нащадкам про Лiон. Найкраще вмiють мовчати мертвi.

Аж пiсля цього покотилася карета. Навсiбiч розкидався думкою Фуше, iдучи до Парижа.

Звичайно, мiг вiн себе втiшати, ще не все втрачене; в нього в Конвентi ще чимало впливових друзiв, передусiм великий Робесп’ерiв суперник Дантон; можливо, йому все-таки пощастить зупинити того Страхiтливого? Де вже було знати Фуше, що в цi вирiшальнi хвилини революцiйнi подii котяться швидше, нiж колеса поштовоi карети з Лiона до Парижа! Що вже два днi у в’язницi близький його приятель Шомет, що вчора з наказу Робесп’ера запхано пiд гiльйотину величезну лев’ячу голову Дантона, що сьогоднi Кондорсе, духовний проводир правих, не iвши й не пивши, блукае околицями Парижа, а завтра, уникаючи суду, ковтне отруту? Їх усiх повалив один чоловiк – Робесп’ер, його найзапеклiший полiтичний супротивник. Тiльки ввечерi 8 квiтня добувшись до Парижа, дiзнаеться Фуше про все те лихо, до якого вiн сам полiз у пащу. Господь лише знае, спав чи не спав проконсул Жозеф Фуше цiеi першоi ночi в Парижi.

Уже наступного дня Фуше подався в Конвент, нетерпляче ждучи початку засiдання.

Та дивна рiч, велика зала аж нiяк не повна, половина, ба навiть бiльше половини мiсць iще вiльнi. Звичайно, частина депутатiв могла виконувати доручення або десь-iнде загаятись, але ж яка зяюча порожнеча на мiсцях правих, де колись сидiли вождi, жирондисти, блискучi оратори революцii! Де вони? Двадцять два найсмiливiшi – Верньйо, Брiсо, Петiон тощо – або загинули на ешафотi, або наклали руки на себе, або з ними розправились пiд час утечi.