Лемберг. Візит доктора Фройда

]

Тому, коли кайданки вже опинилися за якийсь цаль вiд його зап’ясть i комiсар навiть вiдчув шкiрою холод металу, вiн раптово стиснув кулаки i щосили вперiщив з лiвоi полiцейського, який тримав iх у руках. Удар був сильний i точний – прямiсiнько в пiдборiддя. Один з тих, що не лишають жодного шансу втримати рiвновагу навiть таким здорованям з таемноi полiцii. Фiлер похитнувся i впав прямiсiнько на свого товариша, який, миттю оцiнивши ситуацiю, спробував вистрiлити, проте тiло колеги збило i його з нiг. Куля втрапила в стелю, i на голову Вiстовича посипався тиньк.

Сам вiн, не гаючи часу, кинувся до дверей, оскiльки фiлер, усе ще лежачи на пiдлозi пiд знечуленим товаришем, натиснув на гачок револьвера вдруге, цього разу рознiсши на друзки вiконну шибку.

На бiду, Вiстович раптом перечепився i сам гепнувся на долiвку, опинившись на одному рiвнi з прусськими полiцiянтами. Перше, що вiн побачив, був вогонь вiд розбитоi лампи. Полум’я облизувало склянi уламки i потроху ширилось по кiмнатi. Було зрозумiло, що от-от виникне пожежа.

Комiсар звiвся на руки i спробував кинутись до дверей, але третiй пострiл змусив його знову припасти до пiдлоги.

Куля встрягла в стiну просто в нього над вухом. Як сильно Вiстович зараз шкодував, що вiддав свого браунiнга!

– Пожежа! – сердито вигукнув комiсар. – Треба забиратися звiдси!

– Schei?egal![11 - Насрати! (Нiм.)] – вiдповiв прусський фiлер. – Ти тут залишишся!

– Але ж i ти згориш до бiсовоi матерi! – сказав Вiстович.

Чоловiки одночасно пiдвелися з пiдлоги i стали один навпроти одного.

Полiцейський i далi тримав Вiстовича пiд прицiлом i, здавалося, стримувався з останнiх сил, щоб не вколошкати його останнiм, четвертим, пострiлом, який вже безперечно буде точним. Мiж тим в кiмнатi ставало гаряче.

– Треба гасити полум’я, – процiдив комiсар.

Вiстовичу подумалось, що коли вiн залишиться живий, то, крiм щотижневоi плати за помешкання, йому доведеться ще й вiдшкодовувати збитки, завданi вогнем.

Полiцейський тривожно покосився спершу на полум’я, що вже лизало шовковий обрус на столi, а потiм на свого колегу, який потроху приходив до тями.

Не опускаючи зброi, вiн спробував пригасити вогонь власним рукавом, але це, ясна рiч, не допомогло.

– Знiмай плаща, – нервово наказав вiн Вiстовичу.

Комiсар пiдкорився, проте i йому не вдалося бодай зменшити полум’я. За якусь мить воно вже охопило пiвкiмнати.

– Пiдводься, Гансе, – мовив фiлер своему товаришу i потягнув того за комiр.