Лемберг. Візит доктора Фройда

При цьому вiн нарештi опустив свого бiсового револьвера.

Комiсар, тим часом затуливши обличчя вiд iдкого диму, подався до виходу. Полiцейськi не вiдставали анi на крок. Знадвору вони заходилися шукати дiжки i вiдра, все, що могло знадобитися для гасiння пожежi. Втiм вогонь розгорався надивовижу швидко, i вже за кiлька хвилин його було видно у вiкнi. Невдовзi прибiгли мешканцi сусiднiх будинкiв, а за годину, коли в сумi десятьом чоловiкам нарештi вдалося приборкати полум’я, прибула пожежна команда.

Вiстович бачив, як увесь цей час полiцейськi пильно стежили за ним, готовi будь-якоi митi пристрелити, щойно комiсару заманеться зникнути, скориставшись ситуацiею.

Проте такого намiру львiв’янин не мав. По-перше, вiн добре знав, що цi двое бiльше не схиблять, а по-друге, в кiмнатi, де зчинилась пожежа, були його сякi-такi речi, тож, попри все, в нього жеврiла надiя, що вони вцiлiють. Надiя, щоправда, виявилась марною.

– Не турбуйтеся, пане Вiстовичу, ми не залишимо вас без даху над головою, – iронiчно зазначив найговiркiший фiлер.

 – Ходiмо звiдси. Нехай будинком займаються вашi сусiди i пожежники. Тим бiльше що невдовзi сюди навiдаеться господар. Не думаю, що вам хотiлося б потрапити зараз йому на очi.

Вони подалися вздовж темноi вулицi, де за сотню-пiвтори крокiв на них чекала полiцiйна дорожка. Вiстович таки не помилявся – вони вирушили на Schie?stange.

У сирiй одиночнiй камерi йому довелося перечекати до ранку. Про сон годi було й думати. Закутавшись у свiй плащ i накинувши на плечi брудного тюремного коца, комiсар прислухався до мишачих голосiв десь у невидимому кутку i не зводив очей з маленького загратованого вiконця пiд стелею.

Врештi, там почало сiрiти, а потiм досередини проникли скупi променi вранiшнього зимового сонця. В головi крутилося безлiч думок, але переважали двi з них. Вiстович намагався вгадати, якi звинувачення зможуть закинути йому слiдчi таемноi прусськоi полiцii i як повiдомити про свою халепу хоч кого-небудь у Львовi, кому не зовсiм начхати на його долю.

Близько десятоi у дверях його камери важко повернувся ключ i скреготнули засуви. На порозi постали двое тюремних наглядачiв. Один з них коротко наказав комiсаровi вийти. Пiсля цього вони рушили довгим, ледь освiтленим коридором до важких залiзних дверей у кiнцi. За ними був ще один коридор, але свiтла в ньому виявилось бiльше. Тут конвоiри провели Вiстовича у невелику кiмнату без вiкон, яка освiтлювалась тiльки тьмяним свiтлом електричноi лампи над столом.