Лемберг. Візит доктора Фройда

– Setze![12 - Сядь! (Нiм.)] – наказали йому.

Комiсар сiв i сперся лiктями на стiл. Вiд безсонноi ночi голова була важкою i гарячою, мов армiйський казан. Вiн дiстав з кишенi портсигар i, витягнувши звiдти цигарку, глянув запитально на своiх церберiв. Тi, на щастя, були не проти, щоб вiн закурив, а один з них навiть простягнув йому сiрники. Вiд цигарки трохи полегшало.

За кiлька хвилин дверi прочинились i до кiмнати зайшло двое вчорашнiх фiлерiв, якi його заарештували. Той, що був на iм’я Ганс, мав добрячий слiд на обличчi.

Обидва також курили, i кiмната невдовзi наповнилась тютюновим димом.

– Wie geht es ihnen, Herr Vistovych?[13 - Як почуваетесь, пане Вiстовичу? (Нiм.)] – з брехливою турботою поцiкавився не-Ганс.

– Danke, alles ist wunderbar,[14 - Дякую, все чудово (нiм.).] – скрививши посмiшку, вiдповiв комiсар.

– А от мiй друг Ганс почуваеться препаскудно, – мовив полiцейський. – Вчора йому дiсталось.

– Нехай прийме моi спiвчуття, – сказав Вiстович.

– Хочу зазначити, що Ганс чемпiон з боксу серед тутешнiх полiцейських, – продовжив той.

– Невже у вашiй полiцii самi старi хвойди?… – не втримався вiд жарту комiсар i вiдразу ж пожалкував.

Ображений боксер пiдскочив до нього i щосили зацiдив своему кривднику в зуби. Вiстович спочатку звалився на стiл, а потiм повiльно сповз на пiдлогу.

– Падлюка… – прохрипiв комiсар, а потiм на очi йому навис туман, i свiдомiсть залишила його, як ображена коханка.

Коли вона повернулась, комiсар лежав на тому ж мiсцi, але пiд голову хтось поклав йому складену прямокутником ковдру.

Над ним стовбичила чиясь постать з великою склянкою в руцi. Склянка була порожньою. Очевидно, вмiст ii щойно виплеснули Вiстовичу в обличчя. На чолi, щоках i шиi комiсар вiдчував приемну вологу.

– Ви б швидше прийшли до тями, якби це була не звичайна вода, а добра львiвська горiлка, еге ж, пане Вiстовичу? – пожартувала постать, i голос видався комiсаровi знайомим. – Давайте вашу руку, я допоможу пiдвестись.

Скориставшись допомогою, комiсар звiвся на ноги i кiлька секунд намагався втримати рiвновагу. Врештi, вирiвнявшись, вiн з подивом побачив перед собою Штальмана, шеф-iнспектора полiцii Вiдня, з яким попрощався вчора ввечерi.

– Кепсько з вами повелися, комiсаре, – зазначив той, ставлячи склянку на стiл. – Ви тiльки поганого не подумайте, загалом, Пруссiя – чудовий край… І люди тут непоганi. Хоч клiмат сраний. Я, знаете, полюбляю пiвденнiшi мiсця.