Лемберг. Небо над Віднем

Достеменно було вiдомо про двi його жертви, через що кiлькiсть рiчкових прогулянок значно скоротилась, а серед жителiв Середмiстя потроху зароджувались панiчнi настроi.

– Не читаю цього лайна, – вiдмахнувся старший на вигляд спiврозмовник, мiцний бородань зi шрамом на правiй руцi, висловивши в такий спосiб свое ставлення до згаданоi газети, – як на мене, то писакам навмисно доплачують, аби вони залякували городян. От, примiром, хiба вам, Лайоше, не захотiлось, прочитавши це, вирушити у найближчу зброярську крамницю i придбати собi гарненький револьвер? Якщо досi не маете, звiсно.

– Нi, я кепсько стрiляю, – вiдповiв той.

– Що ж, принаймi, ви неодмiнно купите наступний номер «Вiстiв з-над Дунаю». Чи не так?

Лайош кивнув.

– Ну от, – вдоволено посмiхнувся бородань, – хоч, по щиростi, покупцiв у зброярських крамницях тепер i так не бракуе. Кажуть, росiяни вже вдерлись до Галiцii.

– Про це також пишуть «Вiстi з-над Дунаю», – iронiчно зауважив Лайош.

Бородань хмикнув i, втягнувши дим своiми дужими легенями, видихнув його кудись убiк набережноi та неоготичного парламенту.

На цьому розмова iхня урвалася, i чоловiки знову зосередились на курiннi.

Лайош виглядав на рокiв тридцять-тридцять п’ять, був не такий кремезний, як його спiврозмовник, втiм також здавася фiзично мiцним. Якщо бородань, найпевнiше, був у минулому вiйськовим, то в ньому вгадувався теперiшнiй лiкар або науковець.

Чоловiки трохи пожвавiшали, щойно до них попрямував усмiхнений кельнер, несучи на тацi двi тарiлки з гуляшем, який тут готували найкраще в мiстi.

Пiсля вечерi вони знову закурили, втiм цього разу перебували в значно кращому гуморi. Кельнер, прибравши тарiлки, без жодних запитань за кiлька хвилин винiс пляшку доброго коньяку i шахову дошку з розставленими фiгурами. Щовечора цi двое збиралися тут для улюбленоi справи.

Вiдкоркувавши пляшку, шахiсти, за звичкою, трохи посмакували коньяком, а потiм узялися до гри. Лайош традицiйно вибрав чорнi i, вдавшись до сицилiанського захисту, невдовзi отримав перевагу в центрi.

Проте вже пiсля десятого ходу опонент вiдновив рiвновагу, а згодом i перехопив iнiцiативу. Партiя ставала дедалi напруженiшою, тому гравцi лиш краем ока помiтили, як за сусiднiм столиком вмостився худорлявий чоловiк середнiх лiт у сiруватому костюмi. До нового клiента поспiшив кельнер, i той трiскучим голосом замовив гуляш. Шахiсти мимоволi подивились на нього, мовчки схваливши вибiр, i одразу ж повернулись до гри.