Лемберг. Небо над Віднем

 – Я справдi пропоную вам шахи Самудрагупти, iнакше, в кращому випадку, iх конфiскуе полiцiя. А серед них мало цiнителiв старовини.

– Що потрiбно вiд нас? – запитав Лайош.

– Нiчого, – посмiхнувся Дмiтров, – просто заберiть iх сьогоднi ввечерi.

– Звiдки?

– З острова Маргiт о десятiй вечора. Зустрiнемось на руiнах монастиря. Знаете, де вони?

– Звiсно, – вiдповiв Габор.

– От i домовились. Тiльки попереджаю: якщо з вами прийде ще хтось, наша домовленiсть втратить чиннiсть. Шахи Самудрапупти – занадто цiнна релiквiя, i нам не потрiбнi зайвi свiдки…

– Безперечно, – погодились тi.

Мiж тим, кельнер знову принiс йому гуляш та випiчку i завбачливо залишився сторожити iжу. Дмiтров прицмокнув язиком i, перепросивши у спiврозмовникiв, подався вечеряти, сам вочевидь побоюючись, що мадярських голубiв не зупинить навiть сторож.

– Самудрагупти, – вдруге наостанок виправив Лайош, але росiянин вже його не чув.

Кiлька хвилин чоловiки мовчали.

– Що ви про це думаете? – врештi запитав Габор.

– Не хотiлося б зв’язуватись з росiянами, – вiдповiв Лайош.

– Так, але вони справдi поспiхом тiкають з усiеi iмперii, – мовив той, – якщо ця iсторiя про шахи правдива, то чому б не скористатись нагодою?

– Ми ще маемо час подумати, – обiрвав Лайош i зосередився на iхнiй забутiй грi, заново вивчаючи положення фiгур на дошцi.

– Нiчого тут думати, – гаряче заперечив бородань, – я поiду на цю зустрiч.

– А я не впевнений…

– Щоб переконати вас, мiй друже, скажу, що ми вирушимо туди втрьох.

– Але ж цей Дмiтров попередив, що ми мусимо бути вдвох, – нагадав Лайош.

– Думаю, вiн змириться.

– Гаразд. Хто третiй?

– Мiй револьвер.

Чоловiки реготнули, але одразу ж спохопились i глянули в бiк росiянина. Проте, Дмiтров зосереджено поглинав свою вечерю i бiльше не звертав на них жодноi уваги. Якби не порожня пляшка з-пiд коньяку i зайва слянка поруч шаховоi дошки, то можна було б подумати, що вiн сидiв там увесь цей час.

О пiв на десяту вечора Лайош i Габор зустрiлися бiля покинутого причалу неподалiк Непсiгету. На водi плескався одинокий човен, i, пiдiйшовши до нього, чоловiки вiдiмкнули замок на ланцюзi, що приковував човна до берега. Запаливши лiхтар на кормi, вони взялися за весла.

– Ви справдi прихопили револьвера, Габоре? – перепитав Лайош.

Бородань засмiявся, видихаючи в його бiк дим вiд цигарки.