Лемберг. Небо над Віднем

І схоже, вiн був единим, хто посмiхався в цей дощовий день, мабуть, в цiлому Станiславi. Хоча, нi… Решта втiкачiв зi Львова також могли б зараз посмiхатись.

Ввечерi, о десятiй годинi, доктор Шойман одягнув свiй найкращий костюм i спустився до бенкетноi зали готелю. Бiля входу його зустрiв усмiхнений кельнер i запропонував вина. З радiстю взявши бокал, доктор глянув на присутнiх, а тi, в свою чергу, дружно звели погляди на нього. Струнний квартет в глибинi зали щойно закiнчив якийсь урочистий вальс i серед тишi почувся старечий голос:

– Ось знову той, що з курвами волочиться!.

Авжеж! Куди без панi Танатович! Вона сидiла на стiльцi досить далеченько вiд входу, i залишалося тiльки заздрити, що в такому вiцi стару ще не пiдводив зiр.

– Бабусю, заради Бога, припинiть! – почувся розпачливий голос ii спадкоемицi.

На щастя, музиканти зрозумiли, що варто вступати знову i швидко розпочали новий вальс, порушивши незручну тишу. Шойману нiчого iншого не залишалось, як вiдiйти убiк i пити свое вино.

Спадкоемиця панi Танатович з винуватим виглядом пiдiйшла до нього.

– Пробачте, прошу вас, – сказала вона, – моя родичка вже в досить поважному вiцi i не завжди тямить, що говорить.

– Пусте, – усмiхнувся той, – я добре розумiю такi речi. Я лiкар… Мене звати Пауль Шойман.

– Домiнiка Лiновська, – вiдповiла вона, – а пан справдi лiкар?

Спадкоемиця чомусь перепитала з такою цiкавiстю, мовби Шойман виявився факiром або ковтачем ножiв.

Чоловiк пiдтвердив.

– А чим саме займаетесь? – вирiшила уточнити Домiнiка.

– Лiкую шкiру…

– Як цiкаво, пане Шоймане!

Лiкар по-дурному всмiхнувся, гадки не маючи, що вiдповiдати на такi слова. На щастя в залi несподiвано залунали гучнi оплески музикантам. Таким чином квартет урятував його вдруге за вечiр.

Час вiд часу прибував хтось новий, так само зустрiчався знiяковiлим поглядом з присутнiми, брав бокал з вином i вiдходив убiк. Бiльшiсть насправдi добре знали одне одного i за iнших обставин, десь посеред мiста чи в якому-небудь локалi, радо б теревенили про все на свiтi.

Так, мабуть, випадково зустрiчаються знайомi в лихварському будинку чи в борделi. Залишаеться тiльки змовницьки кивнути один одному або стримано посмiхнутись, тим самим домовившись про взаемну мовчанку. Звiсно, цi заможнi постояльцi люксового «Брiстолю» бiльше радiли тим, кого бачили вперше.