Лемберг. Небо над Віднем

Думка про те, що його дерматозний пацiент щойно з власноi волi вiдмовився залишити Лемберг, в той час, як вiн сам ладен був вiддати все, тiльки б опинитися за день-два у Вiднi, зводила його з розуму. Глянувши у вiкно, вiн побачив, як чоловiк, котрий щойно був тут, вийшов з будинку Ляховського i, перейшовши на iнший бiк провулку, попрямував униз, до Личакiвськоi. Навiть не глянувши на пацiента, який вже зняв сорочку i сидiв за столом голий до пояса, розглядаючи своi болячки, Шойман одним вiдпрацьованим рухом закрив назад саквояж i, не сказавши анi слова, вискочив з кабiнету.

Лiкар наздогнав того вже на Личакiвськiй. Чоловiк стояв на хiднику, очiкуючи зручноi митi, щоб перейти на iнший бiк вулицi. Кiлька автомобiлiв неквапно проiхали перед ним по старiй брукiвцi i ще декiлька наближалося з iншого боку.

– Пане Цахере! – вигукнув лiкар.

Чоловiк озирнувся.

– Пробачте, я не… не… впевнений чи правильно вимовив… ва-а-аше прiзвище, – Шойман нiяк не мiг вiддихатись пiсля своеi пробiжки, – адже я чув його крiзь дверi…

– Саме так, – вiдповiв той, – мене звати Генрiх Цахер. Чим можу допомогти?

– Я вiрно зрозумiв, що ви пропонували Ляховському виiхати зi Львова до Вiдня в певний спосiб?

Чоловiк трохи помовчав, мов намагаючись вгадати намiри цього захеканого незнайомця.

– Вiрно, – врештi вiдповiв Цахер.

– І, судячи з усього, мiй пацiент вiдмовився? – радiсно запитав лiкар.

– Саме так.

– Я готовий вирушити замiсть нього, якщо е така можливiсть!

Цахер пiдiйшов трохи ближче до спiврозмовника, мовби намагаючись його заспокоiти, щоб той припинив волати на всю вулицю i говорив тихiше.

– Це дорого коштуе, пане…

– Шойман… Мене звати доктор Пауль Шойман. І я готовий заплатити будь-яку суму.

– Двi тисячi крон i приходьте завтра о десятiй вечора за цiею адресою.

Цахер тицьнув йому вiзитку.

Вiд його слiв у Шоймана перехопило подих.

– Що ж, чорт забирай, треба вигадати за такi грошi? – здавлено промовив лiкар.

– Я нiчого не вигадав, – сказав Цахер, – я просто продаю послугу i маю з того вiдсоток. Вигадав дехто iнший…

– Так, але двi тисячi…

– Послухайте, – нервово перебив його той, – це не я за вами побiг, а ви за мною. Нiхто вас нi до чого не змушуе. Забудьте все, що я вам сказав.