Лемберг. Небо над Віднем

З цими словами вiн вихопив назад вiзитку i ступив уперед, намагаючись перейти все-таки вулицю.

– Стривайте, – Шойман вхопив того за рукав, – я згоден.

Роздiл ІІ

– Вам неабияк пасувала б ця коштовнiсть, моя люба…

Емма озирнулась. Невисокий чоловiк у бездоганному редiнготi дивився на неi приязно i хтиво одночасно. Жiнка видавила з себе посмiшку i знову перевела погляд на дiамант.

– Шкода, що я не iмператриця, – промовила вона.

– Як на мене, ви краща, нiж наша iмператриця, – не вгавав той.

Емма усмiхнулася вдруге, цього разу щиро. Лестощi такого штибу дiяли безвiдмовно i однаково на всiх жiнок.

– Ви часом не знаете скiльки рокiв цьому дiаманту? – несподiвано для себе вона вирiшила продовжити розмову.

– Йому бiльше, нiж сто рокiв, – впевнено сказав чоловiк, надягаючи окуляри, – це одна з найстарiших фамiльних коштовностей Габсбургiв. Прикраса належала ще iмператрицi Марii Терезii. Кажуть, ювелiр удостоiвся дворянського титулу за свою роботу.

– Он як. А звiдки ви про це знаете? – поцiкавилась Емма.

– Все дуже просто, – посмiхнувся той, – я наглядач цього скарбу. Цю коштовнiсть менi довiрив безпосередньо iмператор. Природньо, хочеться знати бiльше про ту рiч, за яку вiдповiдаеш власною головою.

– Ви правi, – погодилась вона, – а чи довго пробуде тут дiамант? Я б радо помилувалася ним ще раз.

– Виставка благодiйна. Його iмператорська величнiсть розпорядився, щоб грошi, отриманi за квитки, були переданi армii. Тож коштовнiсть залишиться тут, у Львовi доти, доки ми не зберемо бiльш-менш пристойноi суми, – пояснив наглядач, – i, до речi, мене звати Фелiкс Пройман.

– Емма Штайнер, – вiдповiла жiнка, – отже, я маю шанс потрапити сюди ще раз?

– Скажу бiльше, – наглядач зняв окуляри i пильно вдивився у свою спiврозмовницю, – цей дiамант буде з нетерпiнням чекати вашого наступного вiзиту, адже йому так хочеться розповiсти вам одну свою грандiозну таемницю.

– Он як? – Емма тепер зачаровано дивилася на Проймана. – А чи можу я дiзнатися цю таемницю зараз?

– Всьому свiй час, – загадково вiдповiв той, – до того ж, якщо все дiзнаетеся зараз, то можете не прийти наступного разу.

Наглядач галантно iй вклонився i, промовивши з особливим теплом: «Мое шанування», рушив до iншого кiнця зали. Там вiн зник за чималими обтягнутими шкiрою дверима.

Емма крадькома провела його поглядом i, ще кiлька хвилин помилувашись дiамантом Габсбургiв, також вийшла з виставковоi зали.