Хто не ризикує

Любий читачу,

коли я закiнчив писати останню книгу з серii «Хронiки Клiфтона», декiлька читачiв написали менi, що хотiли б дiзнатися бiльше про Вiльяма Ворвiка, героя романiв Гаррi Клiфтона.

Визнаю, що я вже про це думав, перш нiж почав писати «Хто не ризикуе» – першу книгу з серii «Детектив Ворвiк».

Подii у романi «Хто не ризикуе» розпочинаються, коли Вiльям закiнчуе унiверситет та, до невдоволення свого батька, вiдомого адвоката, вирiшуе пiти працювати до Мiськоi полiцii Лондона, а не стати батьковим учнем у судi.

Вiльям наполягае на своему, та у цiй книжцi, що вiдкривае серiю, ми слiдкуемо за його життям у реальних умовах з низкою iнших героiв – хороших та не дуже, якi переходять йому дорогу, коли вiн намагаеться стати детективом та перевестися до Скотленд-Ярду.

Протягом серii ви простежите складний шлях Вiльяма вiд детектива констебля до комiсара Мiськоi полiцii Лондона.

Наразi я працюю над другою книгою серii, i в нiй мова пiде про Вiльяма на посадi молодшого детектива сержанта у вiддiлi елiтних наркотикiв.

Чи стане Вiльям Ворвiк комiсаром, буде залежати вiд його рiшучостi та талановитостi, а також моiх сподiвань на довге життя – свое, не ваше.

    Джеффрi Арчер

Вересень 2019 року

Це не детектив, це iсторiя про детектива

1

14 липня 1979 року

– Ти ж це несерйозно!

– Я нiколи не був серйознiшим, батьку, i ти б це зрозумiв, якби слухав, що я тобi казав протягом останнiх десяти рокiв.

– Але тобi дали можливiсть вивчати право в моему старому коледжi в Оксфордi, а пiсля випуску ти зможеш приеднатися до мене у судi.

Чого ще юнак може бажати?

– Обрати власний шлях замiсть того, щоб йти по стопах батька.

– Хiба це так погано? Врештi-решт, моя кар’ера захоплююча та значуща i, маю смiливiсть додати, досить успiшна.

– Блискуча кар’ера, батьку, але зараз iдеться не про неi, а про мое життя. Що як я не хочу бути провiдним адвокатом з кримiнальних справ та усе свое життя захищати купку лиходiiв, з якими не став би навiть обiдати у власному клубi?

– Ти, мабуть, забув, що цi лиходii платили за твою освiту та життя, яке тобi, вочевидь, подобаеться.

– З твоеi милостi я нiколи про це не забуду, батьку, i саме тому я збираюся присвятити свое життя тому, щоб хапати цих лиходiiв та саджати iх до в’язницi замiсть того, щоб давати iм змогу продовжувати свое злочинне життя на волi, завдяки твоему талановитому захисту.

Вiльям сподiвався, що тепер батько замовкне, проте вiн помилився.