Хто не ризикує

– Може, знайдемо компромiс, хлопчику мiй?

– У жодному разi, батьку, – твердо вiдповiв Вiльям. – Ти кажеш як адвокат, який просить про пом’якшення вироку в програшнiй справi. Але зараз твое красномовство марне.

– Може, ти хоча б дозволиш менi викласти обставини справи до того, як ти ii вiдхилиш? – спитав батько.

– Нi, бо я не винний i не маю доводити присяжним свою невиннiсть тiльки заради тебе.

– А ти мiг би зробити щось заради мене, любий?

У цiй запеклiй битвi Вiльям зовсiм забув, що мати весь цей час тихо сидiла з iншого краю столу, уважно спостерiгаючи за суперечкою чоловiка та сина.

Вiльям завжди був готовий прийняти виклик батька, проте мати не була йому рiвним супротивником. Вiн раптом замовк, i його батько цим скористався.

– Що ви пропонуете, ваша честь? – запитав сер Джулiан так, нiби його жiнка була суддею Високого суду, i розправив лацкани пiджака.

– Вiльям пiде в унiверситет, який сам обере, – сказала Марджорi, – здобуде спецiальнiсть, яку схоче, i зробить кар’еру за власним вибором.

І, найважливiше, коли вiн це зробить, ти з честю визнаеш поразку i бiльше нiколи не будеш про це згадувати.

– Зiзнаюся, – сказав сер Джулiан, – що хоч i визнаю ваше судження справедливим, але вважаю останню частину надто важкою.

Мати та син розсмiялися.

– Чи можу я подати клопотання про пом’якшення покарання? – невинно сказав сер Джулiан.

– Нi, – вiдповiв Вiльям, – бо я погоджуся на маминi умови, тiльки якщо через три роки ти беззаперечно пiдтримаеш мое рiшення приеднатися до складу Лондонськоi полiцii.

Сер Джулiан Ворвiк, королiвський адвокат, пiдвiвся з мiсця, злегка вклонився дружинi та неохоче промовив:

– Якщо так скаже ваша честь.

* * *

Вiльям Ворвiк хотiв стати детективом з восьми рокiв, з того самого часу, як вiн розкрив «справу батончикiв “Марс”». Як вiн потiм пояснив директору, це була проста «паперова справа», для якоi навiть лупа не знадобилася. Докази – обгортки, заплямованi шоколадом, – були знайденi у смiттевому вiдерцi у кiмнатi винного, та правопорушник не змiг довести, що батончики вiн купив того семестру за власнi грошi у магазинчику.

Проте найважчою частиною справи було те, що злочинцем виявився один з його найближчих друзiв, Едрiан Хiт, який мав би стати його другом назавжди. Коли Вiльям розповiв цю iсторiю батьковi пiд час канiкул, старий вiдповiв йому: «Сподiваюся, Едрiана це чогось навчило, бо iнакше бозна-що iз цього хлопця стане».