Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Останнє розпорядження Генерального Поштмейстера

 – Але нам необхiдно буде уважно стежити за тим, як ми наближатимемося до його шхуни, – вiн не повинен нас помiтити. Якщо вiн пiднiме якiр i паруси й попливе геть, то ми його на каное нiколи не наздоженемо.

– Я вам щось скажу, – промовила Чап-Чап, – давайте я полечу вперед i трохи пошпигую за ворогом. А потiм повернуся й розповiм вам усе, що менi вдасться з’ясувати. Може, його зараз i взагалi немае на тiй шхунi. І нам слiд шукати його десь-iнде.

– Гаразд, – погодився Лiкар. – Так i зроби. Бо з такими темпами менi потрiбно ще мiнiмум чотири години, аби дiстатися до Фантiппо.

Отож Чап-Чап полетiла собi понад морем, а Джон Дулiттл продовжив смiливо веслувати у своему каное.

Минула цiла година, i вiн почув неначе кахкання пошепки високо над головою, i зрозумiв, що його вiрна домоправителька повертаеться. Незабаром, пiд шелест пiр’я, Чап-Чап опустилася бiля його нiг. А вираз ii обличчя свiдчив, що в неi важливi новини.

– Вiн там, Лiкарю, i перлини в нього, це точно! – повiдомила вона.

 – Я зазирнула у вiкно i побачила, як вiн рахуе iх, перекладаючи з однiеi маленькоi шкатулочки в iншу при свiтлi свiчки.

– Мерзотник! – прохрипiв Лiкар й налiг на весла з усiх сил. – Сподiваймося, що вiн не вiдпливе, поки ми досягнемо Фантiппо.

Уже почав займатися свiтанок, коли вони нарештi побачили на обрii корабель, який iм був потрiбен. Це зробило непомiтне наближення до шхуни надзвичайно складним завданням. Тож лiкар мусив обпливти навкруг усього острова Нiчиеi Землi, так щоб пiдiйти до судна з iншого боку, де йому не треба було перетинати таку широку смугу вiдкритого моря.

Веслуючи дуже, дуже тихенько, йому вдалося пiдвести каное прямо пiд нiс корабля. Потiм, прив’язавши свого власного човна, так щоб його не вiднесло в море, Лiкар видряпався вгору по якiрному ланцюговi шхуни i, працюючи руками й колiнами, перелiз через борт на палубу корабля.

Ще не розсвiло повнiстю, i можна було бачити свiтло вiд лампи, яке блiдо пiдсвiчувало сходи, що вели вниз до каюти.

Лiкар прослизнув уперед, немов тiнь, навшпиньки спустився по трапу i зазирнув у прочиненi дверi.

Зизоокий Вiлкiнз усе ще сидiв за столом, як це й описала Чап-Чап, i пiдраховував перлини. Два iнших чоловiки спали на лавах попiд стiнами каюти. Лiкар навстiж розчинив дверi й застрибнув усередину. Вiлкiнз моментально пiдскочив з-за столу, вихопив пiстолет з кобури на поясi й нацiлив його Лiкаревi в голову.

– Пiдiйдеш хоч на дюйм, i ти труп! – прогарчав вiн.