Деміан. Кнульп

Я вiдчував, що за мене моляться вже iнакше, нiж зазвичай, i вiдчував марнiсть цих молитов. Я часто вiдчував пекуче бажання полегшення, потребу в щирiй сповiдi, i водночас передчував, що нi батьковi, нi матерi розповiсти й по-справжньому все пояснити я не зможу. Я знав, що це буде сприйнято доброзичливо, що мене будуть пильно оберiгати, навiть жалiти, але цiлковито не зрозумiють i на все це подивляться, мов на якусь хибну витiвку, тодi як це – фатум.

Я знаю, хтось не повiрить, що дитина у своi неповнi одинадцять рокiв здатна на такi вiдчуття.

Не таким слухачам я розповiдаю свою iсторiю. Я розповiдаю ii тим, хто розумiе людей глибше. Дорослий навчився перетворювати частину своiх почуттiв на думки i, зауваживши вiдсутнiсть цих думок у дитини, часом вважае, що нiяких подiбних переживань у неi просто не iснуе. Однак у моему дорослому життi рiдко траплялися такi глибокi переживання i страждання, як у дитинствi.

Одного разу, коли надворi дощило, мiй мучитель звелiв менi з’явитися на Фортечну площу.

І от я стояв i чекав, розгрiбаючи ногами мокре листя каштанiв, яке все ще спадало з чорних промоклих дерев. Грошей я не мав, але взяв iз собою два шматки пирога, аби хоч що-небудь вiддати Кромеру. Я давно звик до того, що маю стояти десь у кутку i чекати його – iнодi дуже довго, i сприймав це так, як людина сприймае щось невiдворотне.

Нарештi Кромер прийшов. Сьогоднi вiн довго не затримався. Тицьнув мене раз-другий пiд ребра, посмiхнувся, узяв запропонованi шматки пирога, навiть дав менi мокру цигарку (од якоi я вiдмовився) i був привiтнiшим, нiж зазвичай.

– Ага, – сказав вiн мимохiдь, – ледве не забув… Наступного разу прихопи з собою свою сестру, оту старшу. Як ii звати?

Я не зрозумiв нiчого, тiльки здивовано витрiщився на нього.

– Ти що, не петраеш, чи що? Ти маеш привести з собою сестру.

– Що ти, Кромере! Я не зможу цього зробити, та й вона не захоче.

Я подумав, що це знову якась каверза, якийсь вибрик. Вiн часто так робив: спочатку вимагав чогось неможливого, наганяв на мене страху, принижував, а тодi починав торгуватися.

Я вiдкуповувався вiд нього грiшми чи iще чимось.

Але цього разу вiн навiть не розiзлився на мою вiдмову.

– Ну, отже, малий, – проказав вiн мимохiдь, – подумай про це. Я хотiв би познайомитися з твоею сестрою. Коли якась нагода трапиться. Ти просто вiзьмеш ii з собою на прогулянку, а я потiм приеднаюся. Завтра я тобi свисну, i ми обмiзкуемо це як слiд.