Каїн і Авель

* * *

Пiсля того як Леон вiдсвяткував свiй восьмий день народження, обидва хлопцi щовечора сiдали вечеряти з бароном у великiй залi з кам’яними мурами. Мерехтiння свiчок вiдкидало зловiснi тiнi на опудала тварин на стiнах. Слуги безгучно приходили i вiдходили з великими срiбними тацями та золотими тарелями з гусаками, шинками, раками, фруктами, а iнодi й мазуриками, якi Владеку особливо припали до смаку. Коли зi стола прибрали посуд, барон вiдпускав своiх слуг i годував хлопчикiв iсторiями з польськоi iсторii, давши iм ковтнути данцигськоi горiлки, в якiй плавали крихiтнi золотi листочки.

Владек так часто про це просив, що барон наважився iще раз розповiсти iсторiю Тадеуша Костюшка.

– Великий патрiот i герой, – похвалив барон. – Це символ нашоi боротьби за незалежнiсть, вишколений Францiею…

– …чиiм народом ми захоплюемося i любимо так само сильно, як ненавидимо росiян i австрiйцiв, – докiнчив Владек, чие задоволення вiд розповiдi було тим дужчим, що вiн знав ii напам’ять.

– То хто розповiдае цю iсторiю, Владеку? – засмiявся барон.

 – А пiсля того як Костюшко воював разом iз Джорджем Вашингтоном за свободу та демократiю в Америцi, 1792 року вiн вирiшив повести полякiв у битву бiля Дубенки. Коли наш убогий король Станiслав Август покинув свiй народ, аби приеднатися до росiян, Костюшко повернувся на свою улюблену батькiвщину, щоб скинути царське ярмо. Яку битву вiн виграв, Леоне?

– При Рацлавiце, татку, – вiдповiв Леон. – А потiм вiн вирушив звiльняти Варшаву.

– Добре, моя дитино.

Але, на жаль, росiяни зiбрали великi сили на Мацейовiце, де його остаточно розбили й узяли в полон. Мiй прапрадiдусь воював цього дня з Костюшком, а пiзнiше разом iз легiонами Домбровського служив у непереможного Наполеона Бонапарта.

– За службу в Польщi його нагородили титулом барона Росновського, який ваша сiм’я буде носити в пам’ять про цi славнi днi, – резюмував Владек.

– Атож. І в обраний Богом час, – сказав барон, – цей титул перейде моему синовi. Тодi вiн стане бароном Леоном Росновським.

* * *

На Рiздво селяни в маетку приводили своi сiм’i до замку задля вшанування Пресвятоi Богородицi. Напередоднi Рiздва вони постували, дiти виглядали з вiкон першу зiрку, яка ставала знаком, що свято можна розпочинати.

Щойно кожен займав свое мiсце, барон виголошував молитву своiм глибоким баритоном: Benedicte nobis, Domine Deus, et hic donis quae ex liberalitate tua sumpturi sumus[3 - Благословенний Господь у своiй великодушностi допомагае нам (лат.