Каїн і Авель

).]. На стiл подавали тринадцять страв, починаючи вiд борщу i закiнчуючи тiстечками та сливами.

Пiсля святкування Владек урочисто роздавав подарунки з ялинки, прикрашеноi свiчками та фруктами, на радiсть селянських дiтей: ляльку – для Софii, мисливський нiж – для Йозефа, нове плаття – для Флорентини, единий подарунок, який Владек випросив у барона.

– Це правда, – запитав Йозеф у своеi матерi, коли отримав подарунок вiд Владека, – що вiн не наш брат, матко?

– Авжеж, – вiдповiла вона, – але вiн завжди буде моiм сином.

* * *

Із плином рокiв Леон став iще вищим, а Владек змiцнiв, i обидва хлопцi порозумнiшали. Але у липнi 1914 року, без попередження чи будь-якого пояснення, нiмецький вихователь покинув замок, навiть не попрощавшись. Хлопцi не здогадувалися пов’язати його вiдхiд iз нещодавнiми подiями в Сараевi, де студент-анархiст закатрупив ерцгерцога Франца Фердинанда, якi iхнiй iнший наставник описував у яскравих барвах. Барон ходив у задумi, але нiчого не пояснював. Молодшi слуги, улюбленцi дiтей, стали зникати один за одним; i жоден хлопчик не мiг второпати причину.

* * *

Одного ранку в серпнi 1915 року, коли надворi стояли теплi й туманнi днi, барон вирушив у довгу подорож до Варшави, щоб довести, як вiн сам описав свою мету, всi справи до ладу. Його не було три з половиною тижнi, двадцять п’ять днiв, якi Владек щовечора позначав у календарi, що висiв у його спальнi. Того дня, коли вiн мав повернутися, хлопцi поiхали на залiзничну станцiю Слонiма, щоб дочекатися щотижневого потяга з трьома вагонами й привiтати господаря маетку, коли той прибуде.

Упродовж наступного тижня барон часто i подовгу спiлкувався з головним управителем. Леон i Владек переживали, чи це часом не вони стали несвiдомою причиною якогось його лиха. Владек навiть остерiгався, що барон може вiдправити його назад до хижi лiсника, адже нiколи не забував, що вiн був лише гостем у маетку барона.

Одного вечора барон закликав двох хлопцiв приеднатися до нього у великiй залi. Вони зайшли тихцем, зворохобленi цiею перервою свого звичного розпорядку. Ця коротка бесiда залишилася в пам’ятi Владека на все життя.

– Моi любi дiти, – почав барон низьким голосом i з нерiшучою iнтонацiею, – вояки Нiмеччини й Австро-Угорськоi iмперii знову оточили Варшаву i незабаром стануть бiля наших ворiт.