Каїн і Авель

Це дещо обмежувало вибiр, тому пiдлiток став доволi замкненою дитиною, що дуже турбувало його матiр. Вона не схвалювала iдеi бухгалтерськоi книги або iнвестицiйноi програми i волiла б, аби Вiльям жив нормальним життям: мав би багато друзiв серед однолiткiв, а не кiлькох лiтнiх радникiв; бруднився, отримував синцi, не завжди залишаючись таким акуратним i бездоганним; збирав би жаб i черепах, а не акцii та фiнансовi звiти – коротше кажучи, був би таким, як i будь-який iнший маленький хлопчик. Але iй завжди бракувало смiливостi висловити своi застереження бабусям, адже в будь-якому разi вони не були зацiкавленi в жодному iншому маленькому хлопчику.

* * *

На свiй дев’ятий день народження Вiльям подав своiм бабусям своi звiти на щорiчну перевiрку. «Зелена книга» засвiдчила економiю за минулий рiк бiльш нiж на двадцять п’ять доларiв. Хлопчина особливо пишався, вказуючи бабусям на запис B6, який засвiдчив, що вiн вивiв грошi з банку Дж. П. Моргана вiдразу ж пiсля того, як дiзнався про смерть видатного фiнансиста, оскiльки не забув, як пiсля смертi його батька упали в цiнi акцii його фiнансовоi установи.

Вiльям реiнвестував цю суму через три мiсяцi, непогано заробивши на цьому.

Бабусi були враженi цим вчинком i дозволили Вiльяму продати свiй старий велосипед i придбати собi новий. На прохання онука бабуся Каiн вклала його залишковий капiтал у компанiю «Стандарт ойл» у Нью-Джерсi. Цiна нафти, як стверджував Вiльям, могла тепер лише зростати, пiсля того як пан Форд продав бiльше мiльйона автомашин «моделi T».

Вiн ретельно нотував своi фiнансовi операцii аж до свого двадцять першого дня народження. Якби до того дожили його бабусi, вони б пишалися пiдсумковим записом у правiй колонцi з позначкою «Активи».

* * *

У вереснi 1915 року, пiсля безтурботного лiтнього вiдпочинку в родинному маетку в Гемптонi, Вiльям повернувся до школи в Сейрi. Там вiн став шукати серед учнiв для змагання когось старшого за себе. За що б пiдлiток не брався, вiн нiколи не був задоволений собою, поки не досягав найкращих успiхiв, а його однокласники не могли створити йому конкуренцiю.

Хлопець почав усвiдомлювати, що бiльшiсть людей iз привiлейованих родин, таких як його, не мали потреби з кимось конкурувати i що жорсткiше суперництво можна було знайти серед тих, хто не народився з його привiлеями. Вiн навiть замислювався, чи не лiпше було б бути знедоленим для кращого стимулу.

1915 року школу в Сейрi захопила лихоманка колекцiонування етикеток iз сiрникiв.