Каїн і Авель

Хвилини безнадii перетворювалися на години, години – на днi, а днi – на мiсяцi. Тiльки змiна варти, а також прибуття iжi, змiни темряви на свiтло свiдчили, що минуло дванадцять годин, а скорочення свiтлового дня i поява льоду на стiнах пiдземель сповiщали про змiну сезону. Пiд час довгих ночей Владек почав вiдчувати запах смертi, який пронизував навiть найвiддаленiшi куточки пiдземелля, що його лише трохи полегшували ранкове сонце, прохолодний вiтерець або найбажанiше вiдлуння дощу.

Пiсля однiеi такоi зливи Владек iз Флорентиною скористалися наслiдками стихii та помилися в калюжi води, що утворилася у трiщинах на кам’янiй пiдлозi.

Жоден iз них не помiтив, що бароновi очi спалахнули, коли Владек зняв подерту сорочку та плеснув холодноi води на свое тiло. Несподiвано барон озвався.

– Владеку, – його надтрiснутий голос було ледве чутно. – Не бачу тебе чiтко. Пiдiйди до мене, дитино.

Пiсля такого довгого мовчання Владек був здивований, коли барон заговорив, й остерiгався, що це передуе божевiллю, яке вже охопило двох старших слуг в ув’язненнi.

– Пiдiйди до мене, дитино, – повторив барон.

Владек боязко послухався i став перед бароном, котрий примружив своi ослабленi очi та потягнувся до пiдлiтка напруженим жестом. Вiн намацав хлопчика i торкнувся пальцем його грудей, перш нiж поглянути на товариша свого сина.

– Владеку, ти можеш пояснити цю ваду?

– Нi, сер, – збентежився Владек. – Це було в мене iз самого народження. Мiй батько менi казав, що це знак диявола.

– Дурний чоловiк.

Та й вiн не був твоiм батьком, – тихо зронив барон i знову замовк.

Владек залишався незворушно стояти перед господарем. Коли барон нарештi озвався знову, його голос був уже твердiшим:

– Сiдай, хлопче.

Скорившись, Владек знову помiтив важкий срiбний браслет, що тепер вiльно телiпався на зап’ястi барона. Промiнь свiтла змусив засяяти розкiшне гравiрування герба Росновських у темрявi каземату.

– Не знаю, як довго нiмцi мають намiр тримати нас тут замкнутими, – вiв далi барон. – Спершу я думав, що ця вiйна закiнчиться упродовж кiлькох тижнiв.

Але я помилився, i тепер маемо розглянути можливiсть того, що вона триватиме iще дуже довго. З урахуванням цiеi думки нам слiд використовувати наш час конструктивнiше, оскiльки я знаю, що мое життя вже добiгае кiнця.

– Нi-нi! – заперечив Владек, але барон продовжував так, нiби його не почув.

– А твое, моя дитино, лише починаеться. Тому я вiзьму на себе вiдповiдальнiсть за продовження твоеi освiти.