Каїн і Авель

Барон бiльше нiчого не сказав цього дня. Здавалося, вiн мiркував над цими своiми словами. Але упродовж наступних тижнiв Владек виявив, що отримав тепер нового наставника. Оскiльки вони не мали анi книжок для читання, анi приладдя для писання, його уроки полягали в тому, щоб повторювати все, що розповiдав барон. Хлопець вивчив великi уривки з поем Адама Мiцкевича i Яна Кохановського, а також цiлi фрагменти з «Енеiди». У цьому суворому класi Владек вивчав географiю та математику i додав до цього вивчення мов – росiйськоi, нiмецькоi, французькоi й англiйськоi.

Але, як i ранiше, його найулюбленiшими були уроки iсторii. Це була iсторiя нацii, яка пережила сто рокiв подiлу, в атмосферi розчарувань об’еднати Польщу, страждання своiх спiввiтчизникiв при розгромi Наполеона росiянами 1812 року. Йому вiдкрилися легенди про героiчнi часи, коли король Ян Казимир вручив долю Польщi Пресвятiй Богородицi пiсля вигнання шведiв у Ченстоховi i як князь Радзивiлл, могутнiй володар i шанувальник полювання, поселив весь двiр у своему замку пiд Варшавою.

Останнiй щоденний урок Владека був присвячений iсторii родини Росновських. Знову й знову вiн слухав розповiдi i нiколи не втомлювався слухати про те, як знаменитий пращур барона у 1794-му служив пiд командуванням генерала Домбровського, а потiм i самого Наполеона у 1809 роцi, й iмператор нагородив його величезними земельними надiлами та титулом барона. Вiн дiзнався, що дiдусь теперiшнього барона засiдав у Варшавськiй радi, а його батько вiдiграв свою роль у будiвництвi новоi Польщi.

Владек дуже з цього тiшився, попри похмурий iнтер’ер його нового класу.

Барон продовжував навчати учня, не зважаючи на те, що в нього самого занепало здоров’я та погiршився слух. Щодня Владек був змушений пiдсiдати все ближче до нього.

Охоронцi бiля входу в пiдземелля змiнювалися кожнi чотири години, i спiлкуватися з в’язнями iм було strengst verboten[5 - Суворо заборонено (нiм.).]. Тим не менш, за уривками балачок Владек дiзнався про хiд вiйни, про дii Гiнденбурга та Людендорфа, про жовтневу революцiю в Росii та про ii вихiд iз бойових дiй пiсля укладання Брест-Литовського договору.

Владек починав вiрити, що единим способом вирватися з темницi була смерть. Вiн замислювався: чи не були марними здобутi ним знання, якщо вiн бiльше нiколи не вийде на свободу. Флорентина, сестра Владека, а фактично як мати i найближча подруга, вела нескiнченну боротьбу за свое життя та життя барона.