Каїн і Авель

Сторопiлий чолов’яга вiдпустив Флорентину, аж тут iнший солдат ухопив Владека, штовхнув його на землю i мiцно влупив колiном посеред спини. Гармидер привернув увагу iнших воякiв, i вони пiдбiгли, щоб поспостерiгати за подiями. Той, хто скрутив Владека, тепер заливався гомеричним реготом, в якому не вчувалося гумору.

– Пiдведiть цього великого захисника! – сказав хтось.

– Пiдведiть захисника честi своеi нацii! – додав iнший.

– Принаймнi дозволимо йому побачити дещо цiкаве, – додав той, хто притискав його до землi.

Серед смiху присутнi робили зауваження, якi Владек не завжди мiг збагнути. Вiн спостерiгав, як голий солдат повiльно наближався до Флорентини, котра застигла вiд страху. Владек вiдчайдушно намагався звiльнитися, але був безпорадний. Голий чоловiк пiдiйшов до Флорентини й замахнувся на неi. Коли вiн ударив дiвчину, та спробувала пручатися й ухилитися. Аж тут нарештi гвалтiвник накинувся на неi. Юнка зойкнула так, як Владек зроду-вiку не чув. Іншi солдати продовжували теревенити мiж собою та насмiхатися, а дехто навiть не дивився у той бiк.

– Клята цiлка, – вилаявся солдат, витягуючи з неi свiй закривавлений прутень.

Усi вибухнули реготом.

– Що ж, ти полегшив менi роботу, – зауважив iнший чоловiк.

Іще бiльше смiху. Коли Флорентина зазирнула Владековi в очi, у того по щоках потекли сльози. Солдатовi, який його тримав, було байдуже, вiн лише турбувався, щоб хлопець не заблював йому мундир або його начищенi до блиску чоботи. Перший солдат, усе ще iз закривавленим прутнем, побiг до рiчки i заверещав, пiрнаючи у воду.

Другий чоловiк узявся розстiбати пояс, а iнший тримав Флорентину. Другому гвалтiвниковi знадобилося бiльше часу, щоб отримати задоволення. Нарештi вiн злiз iз Флорентини i вiдiйшов вiд неi. Та знову залементувала, але вже не так гучно, як ранiше.

– Нумо, хлопче, у тебе все затягуеться аж надто довго.

Чоловiк вiдiйшов вiд дiвчини i приеднався до свого товариша по зброi в рiчцi. Владек змусив себе глянути на Флорентину. Та була аж синя, i кров лилася в неi з-помiж нiг.

Знову озвався солдат, який тримав хлопця:

– Пiдiйди i подбай про цього малого виродка, Борисе. Тепер моя черга.

Перший вояк ухопив Владека. Той знову спробував ударити свого ката, але це лише змусило солдатiв розреготатися iще бiльше.

– Тепер ми знаемо всю могутнiсть польськоi армii.

Нестерпний смiх не вщухав, ще один нечестивець дочекався своеi черги до Флорентини, яка тепер лежала, байдужа до його дiй.