Каїн і Авель

Увечерi напередоднi, як мав прибути потяг, лiкар склав мапу вшестеро i помiстив ii разом iз чотирма банкнотами по п’ятдесят рублiв у конверт, який сховав у рукавi костюма. Владек одягнув сорочку та костюм. Вiн став таким худим, що одяг звисав на ньому, немов на вiшаку. Коли вдягав поверх табiрну робу, на очi лiкарю трапився срiбний браслет барона, який Владек завжди тримав вище свого лiктя, боячись, що охоронцi побачать його i вiдберуть.

– Що це таке? – запитав Дуб’ен. – Гарна рiч.

– Подарунок мого батька, – пояснив Владек.

 – Чи можу я подарувати вам це, щоб хоч якось вiддячити?

Пiдлiток зняв прикрасу i передав ii лiкаревi.

Той кiлька секунд споглядав срiбну смужку i нарештi вклонився.

– Нiколи, – сказав вiн. – Це може належати лише однiй особi.

Вiн повернув коштовнiсть Владеку i тепло потиснув йому руку.

– Удачi, Владеку. Сподiваюся, що ми бiльше нiколи не зустрiнемося.

Друзi обiйнялися, i Владек вирушив реалiзовувати те, про що стiльки молився. Це була його остання нiч у бараку № 33.

Вiн не змiг склепити повiки цiеi ночi, бо боявся, що хтось iз в’язнiв помiтить костюм пiд його робою i повiдомить про це варту. Коли наступного ранку били пiдйом, вiн першим опинився на кухнi. Старшого вiку арештант пiдштовхнув його вперед, коли охоронцi прийшли вибирати чотирьох пасажирiв для вантажiвки. Владек був наймолодшим.

– Чому цей? – спитав охоронець, вказуючи на Владека.

Той сполотнiв. План лiкаря руйнувався iще до того, як вони покинули будiвлю, i бiльше не буде черговоi партii арештантiв, якi прибудуть до табору iще принаймнi мiсяцiв за три.

На той час вiн бiльше не працюватиме на кухнi.

– Вiн дуже смачно готуе, – сказав шеф-кухар Станiслав. – Навчався у замку барона. Для охоронцiв – тiльки найкраще.

– Гаразд, – погодився охоронець, бо його жадiбнiсть подолала пiдозру. – Тодi ворушiться.

Четверо в’язнiв пiдбiгли до вантажiвки, пострибали досередини, i конвой рушив. Подорож була довгою i важкою, але Владек принаймнi iхав, а не йшов. І хоча було лiто, температура повiтря була лише на один градус вищою за порiг замерзання.

* * *

Нарештi конвой прибув до Іркутська. Потяг на Москву стояв на перонi. Вiн перебував там уже кiлька годин, але не мiг вирушити у подорож, доки не прибуде ешелон, який привезе нових в’язнiв. Владек сидiв на краю платформи з трьома iншими працiвниками польовоi кухнi. Їхнi переживання були притупленi, тому жоден iз них не виявив якогось зацiкавлення тим, що дiеться навколо.