Каїн і Авель

Флорентина пишалася, що порядкувала вечiрньою трапезою, вiдповiдальнiсть за яку iй довiряли лише тодi, коли ii мати нездужала, а Гелена рiдко дозволяла собi таку розкiш. Їхнiй батько принiс додому шiсть грибiв i три картоплини: сьогоднi ввечерi буде справжне свято.

Пiсля вечерi Ясьо Коскевич сидiв у крiслi бiля вогню й уперше вивчав приблуду. Тримаючи малюка пiд пахвами i пiдтримуючи безпорадну голiвку пальцями, вiн окинув його поглядом. Зморшкувате й беззубе обличчя рятували лише прекраснi блакитнi очi, якi лупали у порожнечу.

Коли чоловiк оглянув маленьке тiльце, щось привернуло його увагу. Вiн спохмурнiв i потер маленькi груди великими пальцями.

– Ти це помiтила, жiнко? – поцiкавився вiн i вказав на груди дитини. – Маленький виродок мае лише один сосок.

Дружина спохмурнiла й собi потерла шкiру немовляти великим пальцем, нiби сподiваючись якимось дивовижним чином викликати появу вiдсутнього соска. Їi чоловiк мав рацiю: там була лише одна маленька безбарвна цятка, але там, де мало з’явитися з правого боку ii дзеркальне вiдображення, шкiра була цiлком гладкою.

Забобони жiнки негайно вилилися назовнi.

– Його нам прислав сам Бог! – вигукнула вона. – Поглянь на його знак на дитинi.

Чоловiк сердито вiддав iй малюка.

– Ти дурепа, жiнко. Цю дитину матерi дала людина з поганою кров’ю, – вiн плюнув у вогонь, аби пiдкреслити цю свою думку про походження дитини. – Так чи iнакше, я б навiть картоплини не поставив на те, що цей маленький плюгавець проживе iще одну нiч.

Ясю Коскевичу залежало ще менше, нiж картоплина, чи виживе ця дитина. За своею природою вiн не був черствим, але хлопчик був не його, а iще один рот для годування лише додав би йому клопотiв. Але не йому перечити Всемогутньому, i бiльше не думаючи про дитину, чоловiк провалився у глибокий сон.

* * *

Днi минали один за одним, i навiть Ясьо Коскевич почав вiрити, що дитина може вижити, i якби вiн свого часу заклався, то втратив би цiлу картоплину.

Його старший син Франек, мисливець, зробив дитинi лiжечко з деревини, яку назбирав у лiсi барона. Флорентина порiзала на дрiбнi шматочки своi старi сукнi i зшила iх докупи. Вони б назвали його Арлекiном, якби знали, що це слово означае. Насправдi майбутне iм’я викликало бiльше суперечок у домашньому господарствi, нiж будь-що iнше упродовж багатьох мiсяцiв. Лише батько не мав своiх варiантiв. Нарештi зiйшлися на iменi Владек.