Людина (збірник)

– Поводити кiньми становить особлившу приемнiсть, – сказала вона. – Менi так i сверблять пальцi, коли бачу, що другi поганяють.

– Таж се можете й ви вчинити, – вiдповiв усмiхаючись. А той усмiх був широкий i без значення.

– Але ви мусили б мене сього навчити.

– Для чого ж нi? Така учениця зробить мене гордим! Можемо врештi зараз зачинати.

Тут i передав iй поводи i навчав, як iх держати, коли i як стягати або попускати. Вона прислухувалась послушно, а раз заглянула йому глибоко й уважно в очi. Вiн мав великi голубi, потрохи безвиразнi очi й виглядав свiжо i дуже молодо.

Вона поводила так, як вiн казав, а його погляд спинився на ii тонких руках.

– Але держати треба неабияк! – завважила, повернувши голову легко за ним. – Чи ви не втомлюетесь нiколи?

– О, я? – вiн смiявся. – Сього у мене не бувае!

– Цiле тiло неначе в напруженнi…

Його погляд так i промайнув по нiй i спинився на ii м’якiм профiлi. Їi щоки зарум’янiлись потрохи, i вона виглядала дуже гарно.

– Панi дуже нiжнi, однак ми, мужчини, всi есьмо сильнi.

– Зате ми, жiнки, витривалiшi. Не повiрите, може, що я можу раз по раз витягати п’ять до шiсть вiдер води…

Вiн широко отворив очi.

– Дiйсно?

– Можете менi вiрити, я все кажу правду.

В його очах показалось щось нiби подив, а заразом i спiвчуття. Вона була така гарна…

– О панi, ви не повиннi щось подiбного робити!

– І чому нi? Як нiкого нема, а треба худобу напоiти, то муситься робити. А наколи з вас добрий господар, то признаете се самi.

А вiн справдi був добрим господарем i знав, що воно не йшло iнакше. Одначе, щоб вона щось подiбного робила, ще й говорила про се так свобiдно, – вона, що зовсiм не подобала на тих, що займаються такою працею.

– Панi, ви дуже господарнi.

– Я не перебираю в працi. Опроче знаете? Я завсiди кажу: чим ти е, тим треба цiлком бути. Інакше не дiйдетесь нiколи до мети!

– О, певно, – вiдказав поважно. – Доньки нашого священика також дуже господарнi. Наприклад, старша, панна Омелiя, вона дуже образована панночка.

– Та-ак? – завважила протяжно Олена, i в сiй хвилi потягнула вона сильнiше поводи до себе. – Ви, певно, буваете там частiше?..

– Не надто часто. Панна Омелiя дуже привiтна, просить частiше заходити; однак моя служба не позволяе на се, хоч i як би сього бажалося. А ви, панi, знаете панну Омелiю?

– Знаю, – сказала вона байдужно.