Марія Антуанетта

В душi ця незлобива й нiкчемна iстота навiть спочатку не збиралася ворогувати з Марiею Антуанеттою, тiею дрiбного втiхою вона лише хотiла вдовольнити свою на смерть уражену пиху. Тепер вона задоволена, ба навiть бiльше: Дюбаррi засоромилась i злякалася своеi надто вже очевидноi перемоги. В неi все ж вистачае глузду збагнути, що вся ii влада стоiть на непевних пiдпорах, на кволих, подагричних ногах уже немiчного стариганя. Раптом шляк трафить шiстдесятидворiчного дiда, – й уже завтра ця «petite rousse» може бути королевою Францii, a «lettre de cachet»[28 - Королiвський указ про ув’язнення без суду i слiдства (франц.

).], страхiтливий папiр до Бастилii написати недовго. Через те, заледве перемiгши Марiю Антуанетту, панi Дюбаррi з найчеснiших i найщирiших мiркувань вiдчайдушно пробуе замиритися з нею. Вона пiдсолоджуе свою жовч, припинае свiй гонор, ходить i ходить на вечiрнi зiбрання в дофiни i, хоч iй навiть слова не скажуть, анiтрохи й не дметься, тiльки через нашiптувачiв i принагiдних вiсникiв незмiнно сповiщае Марiю Антуанетту про свою прихильнiсть. Усiляко вихваляе колишню суперницю перед своiм королiвським коханцем, зрештою береться навiть до найвiдчайдушнiшого засобу: не здобувши Марiю Антуанетту люб’язнiстю, вона намагаеться купити ii ласкавiсть. Бо ж знають при дворi й, на жаль, знають занадто добре, – згодом це покаже сумнозвiсна iсторiя з колье, – що Марiя Антуанетта до нестями залюблена в коштовнi оздоби. Тож задумала Дюбаррi, – примiтно, що через шiсть рокiв це саме спало на гадку й кардиналовi Рогану, – чи не можна часом ii пiдманити дарунками? У вiдомого ювелiра, того ж Боме з iсторii з колье, були дiамантовi сережки вартiстю сiмсот тисяч лiврiв. Мабуть, Марiя Антуанетта десь потай чи вiдкрито захоплювалась тими прикрасами, i Дюбаррi дiзналася, що iй надто кортить iх придбати. Бо якогось дня через придворну даму нашiптуе Марii Антуанеттi, що коли iй справдi хочеться мати дiамантовi сережки, то вона радо намовить Людовiка XV, аби той зробив iй дарунок. Але на цю безсоромну пропозицiю Марiя Антуанетта не вiдповiла жодним словом i далi зневажливо вiдверталась i холодно проминала суперницю: нi, за всi скарби цього свiту та панi Дюбаррi, що вже раз прилюдно принизила ii, не почуе з ii вуст ще хоч одного слова. У сiмнадцятирiчноi дiвчини зродилась нова гордiсть i певнiсть: з чужоi ласки i волi iй уже непотрiбнi нiякi самоцвiти, вона вже вiдчувае на лобi майбутню дiадему королеви.