Сталіна не було

Взуття на колодцi розп’яте. Птеродактиль злiтае з гiлки.

Швець забивае цвях – лупа летить з борiдки.

Людина легко розчиняеться у пляшцi горiлки.

В кам’янiй шкаралупi – зародок-скам’янiлiсть.

Хлопчиковi важко ходити: в паху зiпрiлiсть.

Вiн мрiе: його нагороджують за смiливiсть

при затриманнi ящера орденом чи медаллю.

За ним приходить бабуся, обмотана сiрою шаллю.

Каже: не водися з усякою шушваллю.

Всяка шушваль смiеться, у хлопчика пальцями тикае:

«Бабусин онук!», хлопчик тихенько пхикае.

Грошей у будинку – нуль: тато зарплату никае.

Папа зарплату никае. Тато налiво ходить.

Лiворуч роздягаеться, бiлi ноги розводить.

Їм двом плювати, скiльки вугiлля краiна знаходить.

Що iм до того, що на чорних пластах нащадки

небачених i крил, ребер або лопатки,

мiж пальцiв шкiрястих – перетиночок тонкi складки.

Шляхами розвитку життя. Така назва чеськоi книги.

Рахунок спочатку на мiльйони рокiв, пiзнiше – на миги.

Еволюцiя – та ж юродива: дзвенять хрести i вериги.

Еволюцiя – та ж юродива, ходить по вiчному колу,

бабуся хлопчика через дорогу веде за руку у школу.

Скам’янiли епохи п’ють заборонену кока-колу.

? ? ?

Мовлення теж хворiе й мова, вона – теж вмирае.

це тiльки терновий кущ палае та й не згорае,

бо не вмирае Той, хто багаття це розпалив.

Тiльки Слово Його невмируще, а наше слово

як померла бджола у вулику – пам’ятаете Гумiльова?

бо Слово фортецi руйнуе – такий собi наратив.

Ми не можемо вбити Слово Боже, але ж вороже,

що вбивае нас, хто йому допоможе?

Тiльки ми, образу зберiгаючи десь у серцях,

чи в кiстках, чи десь у великому хворому тiлi

чи у морi, де ходять ненавистi темнi хвилi,

чи в степу широкому, в якому втрачено шлях.

? ? ?

Тягнуть Перуна, ох, тягнуть, чути гуркiт води.

Тече Днiпро. Перуна кидають головою туди.

Вiн пливе, що твоя колода, звернувши до хмар

косооке обличчя та золочений вус,

розпочинаючи рух.

Вiн i е колода, але зумiв народ зберегти,

який чужинцi греки прибрали до рук.

По головах грекiв, як посуху, се гряде Ісус.

Величезний хрест на пагорбi поперек бруса брус…

Перун пливе вниз по течii у пiтьмi.

Перун пливе, i ось що в нього в головi,

ось що у нього на поганому, на дерев’яному умi:

Хрест теж дерево. Двi колоди. Що людям вони?

Дивуватись нема чому. Ця краiна ще з давнини

звикла вклонятися дереву, каменю. Грiм

людей кидае в тремтiння, в жах.