Сталіна не було

Бо в руiнi прихованi розум i суть.

Над руiною янголи варту несуть.

Бо з руiни повстануть Афiни та Рим,

та поети у пошуках рим.

? ? ?

Де ти, моя доле? В глибокiй криницi.

Де ти, моя воле? У Бога в скарбницi.

Де ви, моi думи? Блукаете десь.

Де хлiб мiй насущний, що дав менi днесь?

Де мiй журавель? Мабуть, там, де синицi.

Де повiсть моя? Залишилась в уривках.

Де друзi моi? Всi сидять по домiвках.

Чи п’ють наодинцi, чи з жiнкою вдвох,

Чи спокiй в родинi, чи переполох?

Де свята моi? У святкових листiвках.

Ох, доки ж ти, Боже, мене забуваеш,

молитви не чуеш, обличчя ховаеш,

Твiй янгол поради менi не дае,

гуде, мов бджола, як зозуля куе.

Не дай менi те, чого сам Ти не маеш.

? ? ?

тарантела це тiльки реакцiя на укус

павука який зазвичай спокiйно сидить у норi

танцюй, iталiйко, в нашийнику скляних бус

день густий як смола на прогрiтiй вишневiй корi

пейзаж мiський важчий золотоi парчi

простiр блакитний над головою радуе погляд твiй

танцюй, iталiйко, танцюй, каблучком стукай скачи

по брукiвцi на вулицi мостовiй

кармiннi стiни й вiконницi розчахнутi на вiкнi,

мементо море вмурованi уламки надгробних плит

танцюй iталiйко крутись саламандрою у вогнi

з тобою станцюе кривий аонiд синклiт

я б теж станцював я той самий клоун фiгляр

вуличний музикант, скрипаль вiолончелiст

кидайте монети у вiдкритий чорний футляр

хай дзенькiт монетки зiллеться зi дзвоном намист

танцюй iталiйко тобi пiдспiвае бог аполлон

з тобою танцюють олiмпiйськi володарi

мадонни дивляться на тебе з висоти античних колон

хелицерами ворушить павук сидить в норi

? ? ?

Козак Мамай з бандурою й люлькою,

шабля, мушкет, все як слiд,

перерва мiж п’янкою i рубкою,

як в офiсi, на обiд.

Кiнь прив’язаний рано-вранцi

до стовбура молодого дубка.

Є порох в порохiвницях, е горiлка у склянцi.

Шкода, коротке життя козака.

Є щось у цих народних картинах,

розумiй, але ж не займай…

Якщо хтось лежить на м’яких перинах —

вiн – не козак Мамай.

Якщо хто нiколи не грав на бандурцi

i шаблею рубати не вмiв,

мабуть вiн одружився на злiснiй дурцi

i вiк перед нею тремтiв.

У кого вуса до плечей не звисали,

хай лiкоть кусае свiй.

Не з нього козака Мамая писали,

та й кому вiн потрiбен такий?

? ? ?

Таке в нас життя. Такi у нас пироги.

У них не монети на щастя, а кулi вiйни.