Хмари

– Ой, не говори! Не гай надаремно часу! Коли б тобi одно слово втямила! Чи й твоi студенти так тебе розумiють, як я?

– Мабуть, трохи бiльше! Може, тобi ще розказати що-небудь про Спiнозу або Локка?

– Ой, не говори, а то засну отут-таки в тебе на софi. Чи в тебе голова не крутиться од тiеi фiлософii?

– Нi, хвалить Бога.

– А в мене б запаморочилась, якби я послухала хоч пiвгодини. Потривай! Я тебе таки витягну з твого кабiнету!

Щоб витягти з кабiнету свого мужа, Степанида задумала дать в себе вечiр з музиками й танцями.

Вона знала, що Дашкович колись танцював ззамолоду, навiть любив танцi, хоч все те якось не гармонiзувало з його фiлософською думкою й поважним прямуванням його розуму.

Тодi була вже пiзня осiнь. Степанида найняла на цiлий вечiр чотири музики й напросила до себе гостей. Просторна, свiтла зала блищала чистотою й огнем свiчок i канделябрiв. Знайомi професори, урядовцi й купцi поприходили з жiнками й дочками. Марта прибралася, як на весiлля, в гарну бiлу сукню. Сухобрус, сивий, аж бiлий, розмовляв iз знайомими купцями.

Молодi професорiвни й купцiвни не схотiли навiть пити чаю та все ждали, щоб музики швидше заграли до танцiв. Дашкович мусив покинути свiй кабiнет, поховать своiх грецьких й нiмецьких фiлософiв, вийшов до гостей i розмовляв з молодими дамами.

Степанида намовила свою сестру взяти до кадриля Дашковича. Проти його став один купець з молодою купчихою. Музики весело й голосно вдарили сигнал; пари посiдали скрiзь попiд стiнами просторноi зали. Дашкович дуже одмагався, не хотiв ставать, але Марта таки потягла його в танець.

Музики почали кадриль. Пари заворушились i розпочали танець. Дашкович просив свою даму показувать йому, казав, що вiн за своiми книжками зовсiм, мабуть, забувся танцювать. Раз i другий вiн перейшов залу як треба, але зараз-таки почав збиваться. Дами почали подавать одна другiй руки й переходить, а Дашкович ткнув i собi туди свою руку. Друга фiгура пройшла гаразд, а на третiй Дашкович знов збився. Всi розiйшлись вбiк, а вiн сам зостався серед хати, не знав куди притулиться, чи на той, чи на другий бiк, i вертiвся сюди й туди.

Марта покликала його до себе, а Дашкович, нахиливши голову трохи вниз i пiднявши вгору палець, зовсiм як на кафедрi, поплiвся до своеi дами i перекрутився з нею нащось. Далi, врештi всього, заплутавшись мiж довгими сукнями Марти й молодоi купчихи, вiн так шарпнув ногами, що стяг з купчихи сливе половину тонкоi сукнi, одiдравши великий шмат од самоi талii аж додолу.