Хмари

Ти ж професор!

– Я професор Божою милостю i волею начальства, але якби мене хто прив'язав вiрьовками до цього стола в такий вечiр, як оце сьогоднi, то я б зубами перегриз вiрьовки, а таки б не сидiв!

– Кому про що ходиться. Як до людини! А я сиджу, як бачиш, i складаю собi своi власнi пересвiдчення. І я, i ти, i всi ми живемо чужим розумом, жуемо чужi думки. Я хочу мать свiй погляд на все, свою фiлософiю, свiй свiтогляд.

– Ого-го! Отак нашi! Вдивляй свiт. Боже тобi поможи! Честь i слава Киеву й Днiпровi, коли об'явиться тутечки новий фiлософ! А менi здаеться, навiщо тобi крячкою сидiть, мордувать себе? Адже ж батько твiй прожив вiк без пересвiдченнiв, i я живу так само, i всi живуть так само.

– Що ж маемо робить, коли менi так забажалось.

– Знаеш що, Василю Петровичу! Чи не вичитав ти чого в фiлософii проти жiнок? Чи пам'ятаеш, як ми колись романтизували про наших будущих жiнок в братському садку, ще як вчились у школi? Чи такi ж вийшли голубки – нашi жiнки?

– Що не такi, то не такi! Але, мабуть, така вже доля фiлософiв, бо й Сократова жiнка не раз наминала йому боки.

– Нехай так! Ти фiлософ, але я! Нащо вже менi судилась така доля?

– Ти жартуеш i мене не розумiеш. Я навiть i не гадав про такi нiкчемнi речi. Я гадаю про вищий погляд на вищi iдеi. Я хочу виробить власний фiлософський свiтогляд.

– Так жiнки нашi вислизнуть з-пiд того високого погляду? – сказав Воздвиженський, смiючись. – Коли так, то шкода й заходу; ходiм лучче гулять та байдики бить.

– Тобi все жарти. Я хочу постерегти тi iдеi, якi колись виявляться в нашому плем'i i в твоему великоруському, коли вже вашi давнi царi встигли збудувать мiцне царство, – i переднiше в украiнському плем'i, а потiм iдеi миру слов'янського… Яка-то фiлософiя засвiтить на берегах Неви, Москви, Дунаю i на берегах Днiпра й Чорного моря?

– Ой-ой-ой! Нащо ж тобi вже тi слов'яни? Чуднi ви люди вдалися! Тут, голубчику, руськi солдати iстинно тi фiлософи! Тут москалики бiльше вартi, нiж всi вашi фiлософи од Фалеса й до Дашковича! Чи вже ж не краще за мiльйоном списiв сидiть нишком та хлiб жувать! А прийде час, то ми тих нiмчикiв пхиць у Атлантиду! А слов'яни… Ет! та що й казать! З iх в три днi можна поробить таких фiлософiв, як i я, як i ти! Коли тебе мордують такi iдеi, то ти, iй-богу, йди гулять, то краще зробиш!

Дашкович смiявсь, що Воздвиженський так химерно розв'язав його питання, котрi так довго турбували його душу.