Епоха слави і надії

Їм треба було кинути всього з декiлькох метрiв. Ваше завдання для студентiв одного з кращих унiверситетiв краiни – усвiдомлювати, що ваша освiта – е ваш привiлей. Використайте ii для досягнення своiх цiлей, але й не забувайте про тих, хто позаду. В будь – якiй ситуацii треба залишатися людиною.

Глава 3

– "Менi вiдомо, що ти зробив п'ятнадцять рокiв тому. Іншi вже призналися. Полiцiя дихае тобi в потилицю. Ваш Харон". – Зачитав вголос Стажер, акуратно тримаючи двома пальцями куточок записки. Та, як i належить доказам, вже була ретельно упакована в спецiальну захисну плiвку.

Вiн разом з Лангре знаходився в готельному номерi сера Альприма, мiльярдера i фiлантропа, труп якого вже встигли оглянути експерти. Тодi як Стефан зачитував змiст листа, Лангре оглядав мiсце злочину, обводивши уважним поглядом обстановку номера. По фотографiях, що висiли на бiлих стiнах, вiн помiтив, що вбитий явно пишався своiми досягненнями i придбаннями.

На одному зi знiмкiв, серовi Альприму вручали золоту статуетку, на честь чергового почесного звання i той слiпуче посмiхався на камеру, гордо розправивши плечi.

На iншому – фото триповерхового замку, що вражае своiми розмiрами, який спроектували i вiдреставрували кращi в свiтi архiтектори. Очевидно, сер Альприм був одним з багатьох, кого стародавнi цитаделi притягували своею загадковiстю i романтизмом. Не дивно, адже вiки, що простояли тi, ставали iсторiею, що ожила.

Завдяки ним, часи лицарських турнiрiв, урочистих прийомiв, пiдлих змов, таемних ходiв, гримлячи ланцюгами привидiв i пошукiв незлiчених скарбiв переставали бути просто словами на запорошених сторiнках.

Напiвзруйнованi стiни все "пам'ятали", здавалося, нiби кожен iх камiнь дихае iсторiею, приховуе жахливу таемницю. Хочеться вiрити, що середньовiчнi замки назавжди збережуть свою "душу", ауру загадковостi, до якоi люди торкаються чи не з благоговiнням. Адже без неi камiнь просто камiнь, яким би вiн не був стародавнiм.

– Приймаючи ваше запрошення на каву, я i подумати не мiг, що доведеться пити ii тут.

 – Стажер зробив наголос на останньому словi i трохи помiтно перекрутив плечима.

Лангре на це лише гмикнув, зробив ковток з паперового стаканчика i продовжив вивчати примiщення. Інша стiна вiдрiзнялася своiм вмiстом: нiяких фотографiй, а тiльки картини iз зображеними на них рептилоiдами. Вони дивилися своiми моторошнуватими, заворожливими очима, нiби заглядали в саму душу i здавалося, що ось – ось моргнуть i оживуть на полотнах.