Крижане кохання ГУЛАГу

Однак, звiсно, мали бути украiнська мова, украiнська лiтература й украiнськi лiтератори. В кожнiй республiцi своi. Якiсь там… І навiть перiодика, i навiть радiо, i навiть вишиванки. Та нехай будуть. Головне – нiякоi самодiяльностi. Все за планом. П’ятирiчним. Та будь-яким. Субординацiя. Адже це, кузькiна мать, не ринкова економiка, то чого пнутись? Основна мета – збереження усталеного порядку.

Збереження усталеного порядку. Лiбералiзм – геть. Конструктивний лiбералiзм i того страшнiше. Натяк на нацiоналiзм – пiдозра в зрадi.

Нацiоналiзм дорiвнюе – табори. І можна тiльки просто сiльську украiнську мову. Просто луб’яну.

Ви можете говорити украiнською i навiть повиннi на свята спiвати украiнських пiсень. Тiльки пам’ятайте, що захiдняки – зрадники упiвцi. І нiякi вони вам не браття. Неприборканi й неприкаянi. А ми – Центральна Украiна i маемо iм дати приклад. Своею гармонiею. Своею свiжiстю. Своею непохитною життерадiснiстю. Своею лубочнiстю… Тьху!

Те слiвце в’iлося в Олексiiв розумовий лексикон.

Вiн його в жодному разi не озвучував. Однак воно було, iснувало. Виникло якось саме собою, i пояснювало майже все, коли йому було невтямки; коли якось непевно та неточно. Занадто життерадiсно, як на травневих мiтингах. Занадто злагоджено, як на радiотрансляцiях з’iздiв ради депутатiв.

Так ось. Олексiй стояв навпроти Ролiту наступного надвечiр’я й силувався згадати прiзвище того полисiлого дядьки у вишиванцi, котрого ось тут вчора зустрiв. Вiн згадав, що вже бачив десь його обличчя.

У якiйсь газетi. Однак прiзвище вивiтрилося з юнацькоi голови…

* * *

Микола Платонович, у свою чергу, i бром би випив, якби це його заспокоiло i вiн би змiг пiсля цього читати украiнську iсторiю, не хвилюючись[14 - Ідеться про вiдомого украiнського письменника та полiтичного дiяча В. Винниченка, котрий у 1920-х рр., аналiзуючи причини поразки украiнськоi революцii 1917–1921 рр., писав, що украiнську iсторiю без заспокiйливого (брому) читати неможливо.

]. Однак вiн був занадто розумним, аби бром йому допомiг i – «лубочним» (як би висловився Олексiй), а насправдi просто хитрим, пристосуванцем i не тому, що хотiв бути вiдомiшим, або краще жити (хоча краще жити хочуть усi, крiм осiб з перманентною депресiею в тяжкiй формi) – вiн просто хотiв жити. Найважливiше – вiн хотiв просто вижити…

Однак про все за порядком.

Бажан тодi вже став неабиякою шишкою. Адже вже довiв свою благонадiйнiсть.