Крижане кохання ГУЛАГу

Тiтка привiтна, однак, як завжди сама собi на розумi й нiколи ти напевне не знаеш, чи щира вона. Квартира була такою самою, як i ранiше. Хiба що не було домоправительки та тацi, котру б вона принадно викочувала на середину вiтальнi з усiлякими нечуваними для голодного Киева наiдками. «Хоча чому ж голодного?» – почав розмiрковувати молодий чоловiк. – Це в нас iз Галею нiчого за душею немае. Але ж е i ще iншi…». І хоча ця думка явно суперечила iдеi соцiальноi рiвностi радянськоi держави, вiйськовий (як, власне, i в разi з украiнською мовою) не став давати iй оцiнку й таким чином зароджувати зерно протирiччя всерединi себе.

Можливо, це була найбiльша його принада: не оцiнювати те, що варто було залишити поза межею людських координат. Собi дорожче.

Панi Наталя не втратила своеi вроди, навiть навпаки, набула якогось iншого вимiру жiночоi зрiлоi привабливостi. Вона iнертно усмiхалася гостям. Не було в нiй анi роздратування через те, що старший запросив двоюрiдного брата та ще i його невiстку так нахабно, раптово, до iхньоi оселi; анi радостi зустрiчати гостей.

Нiчого взагалi не було написано на ii квiтнучому молодiстю i жагою до життя обличчi. Свiтський церемонiал.

По телевiзору йшов киiвський тогорiчний кiнофейлетон, що вже став бестселером: «Тарапунька та Штепсель пiд хмарами». Однак (i Коля це неабияк зауважив) родина його дядька не особливо звертала увагу на ту дивину – телевiзор. Дивилася в пiв ока. Микола про себе подумав: «Ось би нам такий у сiльський дiм культури! А то з нашого, павельского i не видко було б ту вишку телецентру, на котру вони вилазять…».

Стiл накрили у вiтальнi – подали кiлька салатiв, сiтро, багет i шампанське. «Розкiшний стiл як для бiдних сiльських родичiв» – подумала Галина й обережно взяла одну канапку iз сиром. Усмiхнулась запопадливо до хазяйки дому. Та удала, що не помiтила й вiдверто нудилася у своему розкiшному не по-радянськи костюмi з iноземного, цупкого шовку кольору нiчного океану. Галя закусила губу: «Точно, той колiр»… Вона бачила такий костюм на свiтлинi в Нелiному журналi мод.

Їi батьку, депутату киiвради, той польський журнал хтось принiс на роботу. Шик…

Розмова не клеiлася. Романа – молодшого сина панi Наталi взагалi не було видно, Олексiй зиркав у телевiзор й iнодi усмiхався апатично. Мовчав. Однак, коли з телевiзора пролунав дiалог Штепселя й Тарапуньки: «– А зачем тебе бинокль? – Щоб краще було видно. – А зонтiк? – Може, дощ буде», поморщився й проказав: «Украiнську мову нiвелюють».