Крижане кохання ГУЛАГу

– Чого це? Навпаки, бачиш? – вирiшила, як завжди, встряти Галя. – Могли б суто росiйською зняти, але Тарапунька – наша людина, проста, з народу.

– Ага, – зачепився юнак за Галiну фразу. – Тобто якби Тарапунька був розумний i розважливий рафiнований науковець, примiром, то вiн би мав розмовляти росiйською, так виходить?

– Ну… Виходить, що так… Але я не те хотiла сказати… – дiвчина зашарiлась й ображено склала руки на грудях. – Миколо, ти поясни! В тебе краще виходить.

– Але ж ти знаеш, Олексiю, що в нашому Радянському Союзi аж п’ятнадцять республiк, i ми мусимо всi якось розумiти одне одного? – Обережно проказав вiйськовий.

– А до чого тут комедiйна короткометражка, знята на Киiвськiй кiностудii? – заперечив юнак.

– Ну, при тому, – знайшлася, нарештi, що вiдказати Галя. – Що цi артисти – надбання всiеi краiни, i iх мають всюди розумiти.

Олексiй знизав плечима. Хотiв, може, ще щось сказати, однак до вiтальнi повернулася з кухнi мама з великим тарелем тiстечок.

А вiн, було видно, не хотiв у ii присутностi порушувати це питання.

– Гадаю, ти перегинаеш. Як на мене, просто мало бути протиставлення розумного Штепселя, котрий все лагодить i трохи пришелепкуватого Тарапуньки, однак веселого, а украiнцi, ти ж знаеш, славляться своею веселою вдачею…

Коля так знiчев’я сказав. Швидше, аби пiдтримати розмову, котра ледь жеврiла, нiж волiючи пiдтримати суперечку. Але тут раптово юнак спалахнув:

– А ти як гадаеш? Це нормально? Що кумедне й меншовартiсне вкладено в украiномовного персонажа i його всi висмiюють, а ще е розумний парiнь, мрiя всiх дiвчат, котрий все розтлумачить на общепонятном язике, i iх протиставляють?!

Наталя дипломатично закашлялась, а потiм люто зиркнула на старшого сина.

Прошипiла: «Все це твоi вiршi украiнською. Нахапався! Все. Пiдеш краще працювати токарем, нiж вчитися ще бiльшого опозицiонерства на тому факультетi дурнуватому!» Олексiй принишкнув i зашарiвся. З телевiзора пролунало: «Сейчас, бабушка. Пропустiте бабушку Голубева! – Скажи менi, синок, а хто це такий – Голубев? – Правий защiтнiк, мамаша! – Адвокат, значить…». Мама враз змiнила гнiв на милiсть, розсмiялась й обiйняла свого улюбленця: «Бачиш, ось став би ти вiдомим футболiстом i проводив мене на стадiон поза чергою. А ти вирiшив вiршi писати!» i почубила його за непокiрне волосся – Все. Досить супитися».