Товариство осиротілих атеїстів

Власне, ти вже вибач мою старечу прискiпливiсть, але ж ти знаеш – я завжди такою була. То ти менi поясни: де ти швендялась майже цiлих сiм рокiв?

Роздiл третiй

Ідiот

Інодi Геннадiй Петрович вiдчував себе iдiотом. Не в буквальному сенсi, звiсна рiч, а в лiтературному. Принаймнi поки його кохана Наталя читала синiв твiр за Достоевським, що задали молодшому на уроцi росiйськоi лiтератури, то якiсь схожi риси, котрi його Ромчик недоладно намагався передати в зошитi, вiн простежував i в собi.

Бiльше десяти рокiв – у вiддiлку. Кидають з однiеi справи на iншу. Писком тицяють у кожну помилку, мов шкодливе кошеня. І навiть нещодавнiй натяк на скорiше пiдвищення в чинi не змiнив нiчого. Це вдома вiн – могутнiй i страшний. Перед завучкою молодшого (до речi, дуже ще нiчогенькою – i не скажеш, що тiй перевалило за сорок) ще похизуватись можна. У дворi, часом, пiдтягуеться на перекладинi Геннадiй Петрович, i всi сусiди з повагою, шанобливо так спостерiгають зi своiх вiкон за його регулярним ранковим моцiоном.

Бояться, поважають. Ну, звiсно, бояться. А то як же? Ось, скажiмо, заманулося майору МДБ замiсть колодязя (нi, ну а що? адже водогiн справно запрацював ще до вiйни, в сороковому роцi, правда, потiм трохи постраждав…) поставити перекладину, i хiба яка гнида тявкнула щось? Усi змовчали, геть усi. Хоча той спецiально майстрiв запросив на суботнiй ранок. Аби сусiди спостерiгали за тим, як розбирають iхнiй колодязь – джерело води «нiмецьких вiвчарок» – тих вилупкiв колаборацiонiстських, котрi жили тут пiд нiмцями. Хтось же таки залишився…

Ота стара жидiвка з квартири напроти. Точно вона! А ще iнвалiд недобре зиркае, котрий з нею в комунальнiй квартирi проживае. Все своi права качае. Певно думае, що йому чогось не додано, а он у Геннадiя Петровича все е. Та ти пiшов би, безногий матросе, на роботу, як у мене… Людей допитувати, щипцями з них зiзнання витягувати, палючими щипцями буквально… Але то нi… то таке. В його вiддiлку зiбрана елiта чекiстська.

Мозок i чуйка. Носи по вiтру. Давно вiн уже не займаеться оперативною роботою. Але ж i таке бувало…

А коли засипали колодязь i розiбрали його верхню частину, то поставили на зрiвняне з травою мiсце металевi бруси. Для ранкових вправ Геннадiя Петровича. І хоч би тобi хто щось сказав. Бодай слово. Всi стояли як нiмi, мовчки спостерiгаючи за тим, як засипають колодязь. Нормальний народ вимальовуеться – нiмих рабiв. Нiхто й не пiкне. А iнакше буде розмова коротка.