Товариство осиротілих атеїстів

Бо начальник сказав таке:

– Хрущов, кажуть, особисто тепер узявся за нашi контрольно-наглядовi справи[22 - КНД – заводилася органами держбезпеки на кожного спiвробiтника Ради Мiнiстрiв, ЦК Компартii, зокрема i технiчного персоналу.]. І тепер мова йде про переведення. Але, Гено, я хочу, щоб ти знав – ми мусили його розробити. Це було справою честi…

Однак майору було вже абсолютно байдуже щодо честi i особистих справ, вiн укотре перебив:

– Переведення – куди?

– Мене понизили сьогоднi до майора i перевели. Я тепер на короткiй мотузцi.

Ну, ти ж розумiеш – я нi в чому не винен. А ось ти розробляв Стейнбека… Ти вiдправишся на Закарпаття, а то й Захiдну Украiну. Кудись туди, де ще й досi тривае вiйна за встановлення радянського ладу. Вiйна iз нацiоналiстами.

– А якщо я вiдмовлюсь? – несподiвано для самого себе припустив майор.

Максим Ігорович нарештi набув звичного для себе вигляду – вишкiрився злорадно:

– Забув, де ми розмовляемо?

– Залякуете? – парирував пiдлеглий.

– Нi, наголошую. Там олiвцем в списку на входi уписано твое прiзвище.

Якщо вiдмовишся – тут i залишишся. Звiсно, ненадовго, бо це тюрма для обраних, потрiбних системi. А ти нiхто i нiкому не потрiбен. Пiдеш по етапу. – Максим Ігоревич пильно глянув на майора. – Однак все рiвно опинишся серед украiнцiв. Бо вони в ГУЛАГу вже складають п’яту частину, Гено. Мову пiдучиш. Фактично опинишся як на Захiднiй Украiнi. Лiс валити будеш. Або яку магiстраль побудуеш. Вирiшуй, що тобi до душi. Вибiр невеликий.

Майор лише кивнув, мовляв, дурницю бовкнув.

Начальник продовжував:

– Так що, Гено, наостанок ти ще послужиш батькiвщинi. Ну от. І там, цiлком iмовiрно, заслужиш не просто нагороди, а – бойовi медалi. Бандоунiвцiв яких пристрелиш. Розробиш парочку, яких ще перекувати зможемо. Красота! Ти ж не воював? От i нагода тобi пiдвернулася.

Але зблiдлий Геннадiй Петрович останнiх слiв його не чув i глибокодумно промовив:

– Цiкаво… Отой вираз – розробляти. Я чую це постiйно. Ми розробляемо кожного другого.

– І це правильно. Бо ворог не спить.

– Не те… Розробляемо, а отже – вистежуемо, залякуемо, примушуемо спiвпрацювати. Цiкаво, скiльки таких, розроблених, i справдi з нами спiвпрацюе? А тепер, виходить, нас розроблятимуть? Ми з ворогами народу помiнялись ролями чи вже стали ними?

Запала нiякова тиша. Начальник не вiдповiв. Натомiсть промимрив щось в нечiткiй, такiй не притаманнiй йому манерi:

– Таке… – Потiм виправився i додав:– Я люблю iнше слово – ведемо.