Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги

Вiн сумно провiв рукою по запиленому столу, на клейончасту скатертину якого вже давно нiхто не ставив кухонного начиння, i знову зiтхнув, розмiрковуючи, як же Зiна Якiвна виживала увесь цей час? Мабуть, новi сусiди пiдгодовували…

Льоня повернувся до кiмнати й побачив, що Зiна Якiвна уже сидить i дивиться у вiкно вiдсутнiм поглядом вицвiлих, виплаканих очей. «Бiдолашна жiнка…» – спало йому на думку, а вголос вiн додав: – Прогуляюся трохи…

Сусiдка кивнула легенько. А коли вiн зачинив за собою дверi, Зiна Якiвна стрепенулася, нiби хотiла щось сказати услiд.

Лише пошепки додала: – Ошер ва-ошер, Льонечко[8 - «Щастя i багатства!» (Івр.)].

Роздiл другий. «ЧСИР»[9 - «Член сiм’i зрадника Батькiвщини» («Член семьи изменника родины») (рос.) – формулювання закону СРСР «Про членiв сiм’i зрадникiв Батькiвщини» вiд 1935 р. Цей термiн передбачав покарання для всiх членiв родини. Вони пiдлягали засланню у вiддаленi райони Сибiру.]

Леонiд Іванович, моряк, капiтан-лейтенант ВМФ, потрапив на флот випадково.

Вiн з дитинства ненавидiв iноземнi мови i тому не мав нiякого намiру коритися волi батька i ставати фiлологом, наслiдувати його. Отже, це був своерiдний бунт, акт його непокори – в тридцять восьмому, по закiнченнi школи, поiхати до Севастополя, нiчого нiкому не сказавши. Батько лютував, коли знайшов Льонину цидулку на сервантi: «Твоею стежкою не пiду. Вибачай, але нiмецька фiлологiя – не мое. Буду купатися i засмагати. До осенi не чекай. Твiй син».

«Та як вiн посмiв? Негiдник, шалопай… Купатися, загоряти? Та я його миттю додому вiдправлю!» Так думав професор унiверситету, поки пив вранiшнiй чай i шукав у телефонному записнику номер Сан Санича – двоюрiдного брата покiйноi дружини.

Той жив у Севастополi, i батько був упевнений, що син зупинився у нього.

Інтуiцiя справдi не зрадила професора. Лише одного вiн не врахував – набiр до вiйськово-морського училища в Севастополi розпочався значно ранiше за вступнi екзамени в Киiвському унiверситетi.

Коли батько приiхав Льоню забирати – той став уже курсантом. Не обiйшлось, правда, без втручання дядька, капiтана другого рангу, одного з викладачiв мореходки. Власне, не так втручання, як захопленоi розповiдi про зграi дельфiнiв, захiд сонця над океанами, запах морськоi солi, русалок та бозна ще чого.

Так чи iнакше, той прихисток племiнника i його вступ до нахiмовського мiг би коштувати дядьковi чимало – батько Льонi з ним бiльше нiколи не розмовляв.