Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги

Але не це його вабило сюди. У цiй крамницi працював давнiй товариш, Миха.

* * *

Вже другий день отак походжав Льоня киiвськими вулицями, читаючи новi назви, подумки називаючи iх по-старому. Однак коли вiн пiдiйшов до Хрещатика, побачене приголомшило.

Льоня з газетних статей знав, що ще у 1944 роцi було оголошено всесоюзний конкурс на проект вiдбудови Хрещатика. Киян мобiлiзували на розбирання руiн. Майже щодня там бував i Микита Хрущов – для пiднесення трудового ентузiазму. А Павло Тичина написав вiрш (його розучували у школах):

Люба сестронько, милий братику,

Попрацюемо на Хрещатику!

Ви з того кiнця, ми – з цього кiнця,

Труд освiтить нас, наче тi сонця.

Однак очiкування радянськоi влади, що громадяни радо й безкоштовно працюватимуть на «народному будiвництвi», не виправдалися, i розбирання страшних завалiв просувалось украй мляво. До того ж органiзацiя процесу була слабкою. Навеснi 1944 року на закритiй нарадi партактиву голова виконкому Киiвськоi мiськради Мокiенко лютував: «Дiтлахiв тягнiть менше! І професорiв не треба сюди, берiть таких, що можуть працювати!» Однак продуктивнiсть роботи знесилених людей не зростала.

У кiнцi липня того ж сорок четвертого керiвництво вже примирилося з тим, що не вдасться розчистити Хрещатик до подвiйного свята 6–7 листопада – рiчницi визволення мiста i Жовтневоi Революцii. Було прийнято рiшення, що до вiдбудовчих робiт мають бути залученi чотири тисячi п’ятсот вiйськовополонених.

Однак розчищенi урвища з напiврозiбраними завалами, що вкривали Хрещатик, ще до 1945 року заповнювали нечисленнi добровольцi-кияни (здебiльшого працювали жiнки i навiть дiти), а вже потiм – полоненi нiмцi й мадяри, котрi пiд наглядом iх розбирали.

Утiм, задача була вкрай непростою – адже бiльшiсть споруд на Хрещатику була зруйнована.

Леонiду на очi траплялись якiсь порожнi, крихкi скелети будинкiв, якi, мов примари, височiли над сiрою масою зруйнованих споруд. Через вiкна проглядалося, що, окрiм фасаду, далi нiчого нема.

Вiн знав зi шпальт газет, якi траплялось йому читати у штабi, що ще до кiнця травня 1945 року Хрещатик заасфальтували й добудували колектор пiд ним – тунель у пiвтора кiлометри завдовжки, де мали проходити усi головнi труби i кабелi центру мiста.

Цi стратегiчнi завдання були першочерговими, порiвняно з вiдновленням будинкiв, i газети перiодично нагадували про цей «успiх» вiдбудови.

Але на капiтан-лейтенанта головна вулиця столицi справила неоднозначне враження.