Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги

Як тебе звати?

– А навiщо це?

– Ну… – почав вiн розмiрковувати, вiдчуваючи свою перевагу пiсля того, як йому однiею фразою вдалося зупинити втечу незнайомки. – Городина за хлiбину – це не рiвноцiнно. Ми ж не на товкучцi. Можу я на додачу до овочiв почути твое iм’я?

І Льонько заусмiхався. Йому здалося, що вiн напрочуд дотепний.

– Гаразд. Називай мене… – Дiвчина замислилась. – Давай так. Я пропоную тобi таке. Якщо поцiлиш камiнчиком в отой смiттевий бак – скажу свое iм’я. А якщо нi –вiддаси менi хлiб, i все.

Отакий ленд-лiз для постраждалоi пiд час вiйни. Годиться?

– О-о, панянко… – засмiявся вiн. – Хитра ж ти! Пропоную трохи ускладнити: кожен кидатиме, i ми збiльшуватимемо вiдстань. Хто перший промахнеться – той i програв. Не дивись, що я одноногий. Руки у мене вправнi.

– Справедливо, – погодилась дiвчина. – Давай так.

І вони заходилися кидати камiнцi у бетонний бак. Врештi Льонько таки промазав, але здаватись не хотiв.

– Зажди! Там уже така вiдстань, що тяжко не програти.

– Он як? А я гадала, ти чесний.

Що ж… – розвела руками дiвчина. – Залишусь без хлiба. Матиму на увазi, якi на флотi хитрi моряки.

– Ох ти ж яка… – Льонько широко усмiхався. – Програв – визнаю! Але я дуже-дуже хочу дiзнатися твое iм’я.

– Тодi пропоную наступне. – Дiвчина на якусь мить замислилася. – Давай стрiнемось через мiсяць.

– Через мiсяць?!

– Ну, так. Через мiсяць… На цьому самому мiсцi. І в цю ж годину! – Вона прудко вихопила з його рук хлiбину i похапцем побiгла з парку.

«Ет!..

Прудка. Справжня косуля», – подумав Льоня. Першою реакцiею було зупинити… А потiм вiн лише махнув рукою. Якщо кидати камiнцем мiг на рiвних, то в бiговi, навiть на коротку дистанцiю, вiддавав першiсть дiвчинi, у якоi були прудкi двi ноги.

…Потiм Льоня ще кiлька днiв iз замрiяною усмiшкою на вустах згадував Косулю, але та пригода забулася пiд тиском життевих обставин.

* * *

Цiкаво, подумав вiн: вже другу хлiбину за сьогоднi вiддав. Йому почало здаватись, що бартернi стосунки зараз у Киевi важать бiльше за грошi.

Леонiд зайшов у закусочну i замовив пива.

– Нiколи не бери бочкове. Тiльки «жигулiвське». І тiльки четвертого розливу, – проказав йому якийсь п’яний дядько. І капiтан-лейтенант, слiдуючи невимовному бажанню, подивився пiд стiл. І справдi: у того в сiтцi були чотири мокрi, на вигляд холоднi пляшки.

– А хiба «жигулiвське» на розлив – не той смак?

– Нi. То навiть не «жигулiвське». – Чоловiк пiдморгнув i вiдiйшов до iншого столика.