Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги

Закусочна була повна. За сусiднiм столиком два робiтники сперечались щодо перевиконання плану на Хрещатику, заiдаючи горiлку пирiжком:

– І все ж, Фiмо, послухай мене. Дають понаднормовi. Та що грошi! Картки на харчування за першою категорiею! Так що… пропоную напружитись. Знаеш, iншого такого шансу…

Тут Льоня вiдволiкся на розмову за iншим столом:

– Я пiшов до суду. Ну, як?.. Менi ж ордер видали. Я приiхав – квартиру отримав. Меблi купив, розумiеш? Дружину з евакуацii ще не дочекався. Мав повертатися на фронт.

А вона з дiтьми приiхала – квартира вже iншими зайнята. Меблi, якi я купив, вони самовiльно продали…

Потiм моряк прошкандибав до буфетника:

– Налийте двi по сто, – велiв. І сам здивувався своему хриплому голосу. Йому до рук дали надтрiснутi чарки з мутною рiдиною. Пiсля вiйни катастрофiчно бракувало промтоварiв, i посуду в тому числi, отож Льоня змовчав, зиркнувши на таку тару. Пiшов шукати того дядька, котрий дав влучну пораду щодо пива. Вийшов на вулицю, але i там його не знайшов. Довелось пити самому.

Холодна горiлка пiшла краще за пиво.

* * *

– Зiно Якiвно, а яка тодi була Аля?

– Слухай, Льонечку, ти п’яний. Завтра поговоримо.

– Так, я знаю. І я вперше забув, що я – п’яний iнвалiд. Я зараз просто п’яний. Розумiете?

– І де ти так устиг…

– Це не важливо… Мiсць повно. А все ж, яка була Аля?

– Вона була прекрасна, Льоню… Я знаю, що ти хотiв з нею одружитися… А тепер – iди спатки. Я сьогоднi не хочу знову плакати.

– Зiно Якiвно, я принiс вам хлiба. Зустрiв Миху i отримав буханку просто так…

* * *

Вранiшне сонце було безжальним до людини з похмiлля.

І воно нiби промовляло: «Вставай та йди». Льонько достеменно не знав, куди мае йти. Здаеться, вiн заблукав у тому парку Шевченка, куди водив його, малого, батько, i так з того парку i не вибрався.

Знову згадав «киiвський котел», героiчнi днi оборони Киева, битву за Киiв (вiд рiзних назв сенс не змiнювався). Спогади були такими яскравими… Вони накривали його з головою, i вiн пiрнав у них до баротравм.

Ось нiби тiльки-но його було призначено командиром бронекатера. Буревiйний сорок перший. Вiйна. А йому минае лише двадцять перший рiк. Молодiсть… Його розвiдувальний бронекатер типу «Д» (себто дозорний) старший за нього на чотири роки. Побудований в Америцi компанiею «Муллiнс i К°» на замовлення вiйськового вiдомства. Нiмцi його вже захоплювали у вiсiмнадцятому i використовували як сторожовий катер. Залишили. Потiм вiн брав участь у громадянськiй вiйнi.