Життя в рожевому

Проводитимуть випробування нового Ан-24, – вiдказав Роман iз повним ротом печива. – Повернуся до початку травня. Випробування засекреченi. Так що вам – по великому секрету.

Наталя подивилася на Люсю, мовляв, «дитина»… Дiвчина зрозумiла той погляд i тiльки кивнула. Потiм звернулася до Романа:

– Шкода. Пропустиш мiй день народження наступного тижня. Я торт уже замовила. Ну, я пiду?

– Стривай. Ми викличемо таксi, – сказала Наталя, а потiм додала, звертаючись до сина: – Ти коли назад?

– До Дня Перемоги точно вже буду в Киевi.

* * *

На внутрiшньому подвiр’i Роман роззирнувся навсiбiч, щоб пересвiдчитися, що за ними нiхто не стежить, i взасос пристрасно поцiлував Люсю. Та миттю почала вириватися:

– Ти чого?!

– Тобто, «чого»? Та ми щойно кохались, а тепер ти не даеш себе по дорослому поцiлувати? – розсмiявся юнак.

– Я так нiколи не цiлувалась… – зiзналася дiвчина.

– Тiльки не кажи, що й сексом нiколи до цього не займалася, – почав жартувати Роман i розреготався, однак перехопив погляд Люсi й раптом вкляк.

Потiм враз посерйознiшав: – Так. Усе зрозумiло. Ото я дурбецало… Дев’ятого травня бiля постаменту колишнього пам’ятника Сталiну. Я тодi вже точно повернуся з вiдрядження. Пiдемо в «Жабу» й танцюватимемо там фокстрот так, що пiдошви з твоiх модних туфельок повiдлiтають, затямила?

– Затямила, – ледве дихаючи вiдповiла дiвчина. – А якщо не прийдеш?

– Значить, передумав! – таки не стримався i розсмiявся юнак.

– Зрозумiла, – потупивши погляд, серйозно проказала дiвчина.

– Тю!.. Люсю, ну ти чого?! Жартую я, затямила!? Жартую! – i Роман струсанув дiвчину за плечi. – Тiльки не починай ревiти. Все ж добре. Ти чого? Ти ж дiвчина моеi мрii…

Люся зовсiм по-дитячому витерла шмарклi рукавом свого модного дорогого пальта пастельного вiдтiнку i краечком ока побачила, як у подвiр’я на Липках заiжджае столичне таксi iз шашечками:

– Затямила, – потiм уважно подивилась у вiчi юнаковi: – А що то за вислiв такий? Сам придумав?

– Який? – не зрозумiв Роман.

– Дiвчина мрii. Твоеi мрii, – уточнила Люся.

– Та не… – розсмiявся Роман. – То фiльм так нiмецький називаеться. Нещодавно по блату опiвночi на додатковому сеансi в «Жовтнi» пощастило подивитися.

– А-а… – протягнула Люся, сiдаючи в таксi. Вона щосили намагалася приховати розчарування.

– Та постривай! – знову наздогнав Роман i нахилився над причиненим вiкном. – Ось, на, тримай. Сiм карбованцiв. З головою вистачить до твоiх «баклажанникiв».