Життя в рожевому

У суботу, дев’ятого травня – не забудь!

Роздiл другий. Життя в рожевих окулярах

На вiкнi узори,

Квiти на вiкнi.

Десь снiги, як море,

В бiлiй далинi.

Облетiли клени

листячком давно.

Рiк новий до мене

Загляда в вiкно.

Далi неозорi,

Як заводiв дим…

Комунiзму зорi

На вiкнi моiм.

    В. Сосюра

Починався зимовий вечiрник тiльки-но народженого тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року. Снiг падав розмiрено i тонко. Немов Дуня сипала просо iз сита на дощечку, щоб потiм розкачати по нiй тiсто i злiпити з нього пирiг.

Виходила така собi прокладка мiж казковим i реальнiстю. Мiж сьогоденням i тим, що або вже було, або, найшвидше, iснувало лишень в уявi й творах якогось казкаря-утопiста, який волiв нiчого не бачити, або, хоча б, у рожевих окулярах. Імовiрно, вiн писав про стаханiвський рух, запеклiсть i затятiсть солдатiв без належноi зброi на передовiй у перший мiсяць Вiтчизняноi. Ну тобто зовсiм необов’язково щось вигадував. Лише прикрашав i видозмiнював, немов у кривому дзеркалi Снiговоi королеви. Писав здебiльшого про новi шати Голого короля, i тим королем були всi «братнi» народи, яких запевняли, що те вбрання iм личить.

* * *

Учора я дiзналася, що Едiт Пiаф на останньому своему концертi знепритомнiла на сценi «Емпайр-Рум»[14 - 16 лютого 1959 року Едiт Пiаф пiсля пережитоi нещодавно автокатастрофи втрачае свiдомiсть на концертi в Нью-Йорку.]. Дуня, здаеться, тодi щось почала причитати, коли почула це, пораючись на кухнi. Щось на кшталт, що це через те, що вчора на Стрiтення Господне було вiтряно i похмуро, а це вкрай погана прикмета, от тепер i маемо всiлякi бiди… Батько, який нерухомо сидiв на потертому старому диванi, нiчого не говорив.

Вiн був таким же далеким вiд французькоi спiвачки, як i вiд нас пiсля смертi мами.

По всiх радiостанцiях пiсля цього випадку, що трапився наприкiнцi лютого, миттево прокотилася, нiби по небу кометою, ii пiсня La vie en rose, щоб счезнути з ефiру радiомовлення УРСР пiсля цього назавжди.

І мое тринадцятирiчне життя десь таким i було – життям у рожевих окулярах. Це дослiвний переклад назви цiеi пiснi.

Саме так. Не «дивитися на життя через рожевi окуляри», а саме життя прикидалося райдужним i безтурботним. Найшвидше, через мiй юний вiк. Хоча я i потiм умiла примусити свое життя носити задля мене рожевi окуляри. І воно дивилося на мене через них, а я регулярно зневiрювалася, iстерила, вкотре йшла i поверталася до Олексiя. Вiн був моiм нарiжним каменем.