Мудрі жінки

Богдан i не чекав, що цей несподiваний вечiр буде таким веселим i щирим. Вiн iще про неi нiчого не знав, так само, як i вона про нього, але мiж ними був дивний зв’язок щасливого випадку.

Такi доленоснi зустрiчi бувають один раз на тисячi.

Богдан тонув у голубих криницях Свiтланиних очей i не бачив зовнiшньоi убогостi. Вiн бачив розум i чуттеву душу красивоi молодоi жiнки. Добре знав, що багатий зовнiшнiй антураж без розуму i душi – нiщо. Дорогi речi та дiаманти не замiнять широкоi душi, доброго серця i свiтлого розуму.

Вiдвiдувачi кафе поступово розходились, тiльки дивна ця пара не могла насмiятись i наговоритись, не зауважуючи, як швидко плине час.

Нарештi пiдiйшов офiцiант:

– Перепрошую, але ми зачиняемось.

Богдан оплатив рахунок, лишив щедрi чайовi. Вони вийшли iз залу пiд пильними здивованими поглядами бармена та офiцiантiв. Вiн вiдчував iх своею спиною i мiг тiльки уявити, що думала ця мужня жiнка i скiльки iй потрiбно зусиль, щоб не заплакати вiд незаслуженого приниження i бути вищою вiд косих поглядiв недалеких людей.

Як багато важить у нашому життi зовнiшня оболонка людини. Без Богдана Свiтлану навiть на порiг цього кафе не пустили, сказали б, що немае вiльних мiсць.

Сiли в машину, немов сховались у маленьку гарну фортецю. Свiтлана мрiйливо заплющила очi. Як комфортно так сидiти – звучить музика, поряд – чоловiк-красень! Так i не розплющувала очей, щоб не руйнувати цей мрiйливо-солодкий стан.

Вiн нiжно обняв ii i поцiлував у губи. Це був солодкий цiлунок двох людей, якi так скучили за любов’ю.

Вона пристрасно вiдповiдала. iй хотiлося розчинитись у ньому. Язиком вiдчувала його сильний язик. Потiм вперлась своiм маленьким носиком у його шию, вдихала запах чоловiка, i все це здавалося казковим сном. iй хотiлось бути в його п’янких обiймах вiчно.

Богдан не хотiв ii вiдпускати вiд себе, однiею рукою керував машиною i тримав кермо, iншою тримав Свiтлану за руку. Слухаючи гарну музику, пiд’iхали пiд знайомий пiд’iзд. Маруся сидiла на лавочцi i вiд хвилювання не знала, що й думати.

Свiтлана пiшла на роботу ще зранку, зараз пiзнiй вечiр – куди ж вона зникла?

Побачивши, хто пiдвiз Свiтлану, двiрничка не знайшла, що й сказати, тiльки йойкнула:

– Слава Богу, з тобою все гаразд!

Богдан привiтався з Марусею i безапеляцiйно твердо сказав, що вiд сьогоднi Свiтлана буде жити в нього. Попросив Марусю зiбрати ii речi i сказав, що пiде поставити машину на стоянку i зараз повернеться.

Вiн не питав у Свiтлани, чи вона згiдна.