Країна розбитих сердець

На ньому стояло маленьке блюдечко iз порiзаним лимоном та двi широкi склянки, в яких на третину iхньоi висоти був налитий темно-бронзовий напiй. З усмiшкою простягнув Улянi склянку, взяв собi, а тарiль поставив на стiл.

– Кохана, це дуже смачний коньяк, я вже не за кермом й iз задоволенням вип'ю за нашу зустрiч. Ти бачиш, що мiй дiм потребуе господинi, i я надiюсь, що ii вже знайшов, тобто, правильнiше сказати, нарештi, дочекався, – Роман щасливо засмiявся, легенько стукнув свою чарку об чарку Уляни i пiднiс напiй до вуст.

…Вони не спали майже до ранку – кохались i говорили, потiм знову кохались i говорили, говорили… У них накопичилося багато новин i безмежна кiлькiсть нерозказаних за цi роки думок i вражень…

Ця нiч була вiдвертою розмовою та одкровенням про життя кожного з них – вони заповнювали бiлi сторiнки iхнього минулого на «картi знань» одне про одного…

…У студентськi роки Роман був старостою групи та комсоргом факультету. Це накладало на нього вiдповiдальнiсть за якiсть свого навчання та поведiнку, але додавало моральних привiлеiв – вiн завжди був на виднотi, i вродливому сiльському хлопцевi це лестило.

…Приiхав у мiсто без зайвих грошей i знайомств. Син простих селян, обдарований i старанний, успiшно закiнчив школу, i коли бiльшiсть однокласникiв-хлопцiв пiшли в колгосп «чесати волам хвости» або, у кращому разi, у тракторнi бригади закручувати гайки, вiн вирiшив навчатись в унiверситетi. І таки вступив самостiйно, але велику роль у його життi вiдiграла красива зовнiшнiсть.

Жiнки-викладачки, якi приймали вступнi iспити, милувалися хлопцем, i в них не пiднiмалась рука поставити низький бал такому красеню.

Згодом працелюбнiсть i розумiння того, що дороги назад у село для нього не iснуе, зробили свою справу – вiн став кращим студентом потоку, гордiстю викладачiв i мрiею багатьох дiвчат.

Це постiйно присутне жiноче кохання виробило над його головою невидимий нiмб слави та приносило йому задоволення. Хоча вiн зростав в атмосферi важкого сiльського життя i не один раз ходив у школу напiвголодним (м'ясо в селi люди бачили двiчi на рiк – на Рiздво та Великдень, а iнколи ще й у недiлю, коли якась курка потрапляла мамi пiд сокиру, бо «дурепа» перестала нестись i тим накликала на себе бiду) та в одязi, з якого давно вирiс.

Навколо нього були такi ж бiднi дiти, якi ходили в школу в будь-чому, часто в одязi з батькiвського чи материнського плеча або в недоносках старших братiв чи сестер.