Сага про…

– Овва! Оце так оказiя! тiльки цей лист i переживання призвели ii до смертi, – зойкнула Люба, вiд цього ii кинуло в пiт, а потiм вiд нервового збудження вона почала тремтiти, уявляючи, як мама сидiла за цим столом i читала цей злощасний лист, а пiзнiше за цим же столом i померла, можливо, розмiрковуючи над вiдповiддю iхньому батьковi. Мамине серце не витримало душевних тортур, i вона, зовсiм не хотячи, залишила цю проблему на них.

Усi вже порозлягались по кiмнатах, а Люба, заскочена та схвильована знайденим, дослiджувала далi листи в маминiй шухлядi.

І натрапила на ii старий лист, пожовклий вiд часу, який було адресовано iхньому батьковi, але на конвертi стояв штемпель, що «адресат вибув», i лист повернувся на iхню домашню адресу. Витягла лист, i вiн ввiв у родинну таемницю, про яку Люба нiколи б не могла i подумати. Мама писала своiм калiграфiчним почерком рiзкi слова, яких дiти нiколи не чули з ii уст.

«Миколо! Я розумiю, що тебе спiткала любов i тобi затьмарило очi, але не будь вже ти останнiм паскудником i згадай, як я, молода вчителька, приiхала на роботу, а ти був сам iз трьома маленькими дiтьми i хворою жiнкою.

Хто тобi помiг у той час з усiм? тiльки я, та й замiж за тебе пiшла, бо шкода було дивитись, як ти з ними мучишся, i зi села твого переiхала на пусте мiсце, бо хотiла, щоб дiти знали, що в них е рiдна мама, а не слухали потiм дурниць iз чорних людських пельок, як пiдростуть, i щоб не травмувати iх. Я виросла в багатодiтнiй сiм’i i знаю, що таке плече близькоi людини поряд. Якби моi всi не загинули на вiйнi, то хiба б я приiхала сюди в таку далечину на захiд? Але я знала, що тут немае такого голоду, як у нас на пiвднi, тому згодилась. та якби знання, що попаду в таку халепу iз тобою, то краще б просилась на роботу на Пiвнiчний полюс. Май совiсть! Приiзди додому! Дiти весь час питаються за тобою, а я говорю, що ти десь пропав чи загинув. Може, грiх так говорити, але менi було б легше жити на бiлому свiтi, знаючи, що тебе немае в живих, краще б тебе дiйсно роздавив на смерть твiй комбайн. Якщо не повернешся зараз, виховаю всiх дiтей сама, i народженого мною i приведених на свiт твоею Марiйкою. Вона, бiдна, напевно, на тому свiтi перевертаеться, коли бачить, з якою твариною дiтей на свiт пустила, але май на увазi, як залишишся там, ти для мене i дiтей вмер назавжди. Як повернешся зараз – прощу i нiколи не викажу нi при якiй сварцi, але в серце свое нiколи вже не впущу i образи не забуду, поки буду жити. Маеш мiсяць часу на роздуми.