Пливе човен – води повен

Яка, як вiдомо, друг молодi.

Я так розмрiявся про втечу, що аж здригнувся, коли менi замалим не ткнули в обличчя кусень хлiба.

– Гей, паничу, вiдчепися ти вже вiд своiх штанiв… – пробурчав Пешта. – Не бiйся, не втечуть. На… Не вiрю я, що з тебе хоч якийсь зиск буде, але якщо Крук вирiшив, краще не перечити. То, кажеш, ранiше Полупуда не знав?

Ох, не люблю я таких задушевних бесiд. Вiдразу згадалося класичне «Базiка – знахiдка для шпигуна». Один з плакатiв, що прикрашають нашу вiйськову кафедру. І оскiльки iншого виходу зiстрибнути з теми у мене не було, я квапливо прикрився iншим прислiв’ям: «Коли я iм, я глухий i нiмий».

Вихопив у Пешти з рук хлiб i жадiбно вгризся в окраець. А щоб на грубiсть не нарватися, iнтенсивно закивав при цьому. Мовляв, усе вiрно. Не знав, не бачив, не чув… І взагалi, а хто це?

– Не квапся, бо вдавишся, – пробурчав розбiйник. – А Крук скаже, що я навмисне задушив.

Демонструючи голод, я i справдi перестарався i вiдкусив бiльше, нiж варто, i вiдчував, що цей шматок менi поперек горла встае.

Але ж не випльовувати. Перше, – це образа. Можна i по мордi заробити. Чоботом. Друге, – хто знае, коли наступного разу годувати будуть? Так що iжею краще не розкидатися. А ось час потягнути можна. Та й запас невеликий зробити не зашкодить.

Удаючи, що запхав у рота весь окраець, решту хлiба обережно засунув у шаровари.

Чудовий вид одягу, до слова. Не штани, а чохол автомобiльний. Туди не тiльки шматок хлiба – ще одного такого як я, запросто запхати можна, i тiсно не стане.

А головне – нiчого не загубиться. Внизу, на щиколотках такi ж зав’язки, як на поясi. Щоб штанини в чоботи простiше влазили. В результатi маеш двi, фактично безрозмiрнi торби. Як ходити з додатковим вантажем? Це вже iнше питання. Просто треба знати мiру i зайвого в матню не пхати…

Ну, а шматок хлiба, який провалився аж до литки, точно на завадi не стане.

Пешта ще стояв над душею, чекаючи поки я зможу говорити, але доля в черговий раз розпорядилася iнакше i пiдiграла менi.

– Татарчуче! Сучий потрох! Ти де подiвся?! Багаття швидше згасне, нiж ти дрова принесеш! – крикнув хтось вiд дальшого багаття.

Татарчук якщо i почув, промовчав.

– Гей, хлопцi! – не так впевнено, гукнули вдруге. – Татарчука нiхто не бачив? – i, не чекаючи вiдповiдi, кашовар зарепетував на весь голос: – Татарчуче! Бий тебе кара Божа! Ти де?!

І знову тиша.

– Що трапилося, Панасе? Чого верещиш, як недорiза-ний? – вiдгукнувся Крук.

– Так тее… отамане… Татарчук пропав.