Пливе човен – води повен

Але поки ми бачили слiди тiльки однiеi людини. Убийвовк пiдтвердить.

Згаданий слiдопит, одягнений в безрукавку з вовчого хутра на голе тiло, лише кивнув.

– І що? – Хрипун запитально розвiв руками, потiм виразно схопився за шаблю. – Ми подаруемо цьому шматку лайна життя двох наших товаришiв? Утремося i попливемо далi? Нiби нiчого не сталося? Радiючи, що прибуток доведеться дiлити на пару частин менше? Так?

Одноокий отаман пiдступив до надто балакучого розбiйника, взяв за обшлаг, пiдтягнув до себе i, заглядаючи в обличчя, прогарчав:

– Щось ти занадто голосно каркаеш, Хрипуне! Не забув, хто з нас Крук?! Чи хочеш не тiльки охрипнути, але й замовкнути навiки?

Однак розбiйник не злякався.

– Крук тут один – i вiн наш отаман! Та якщо отаману наплювати на своiх товаришiв… То як би чорному Круку одному лiтати не довелося.

– Погрожуеш?! – розлючено заревiв одноокий, хапаючись за шаблю. – Ти?! Менi?! Та я…

– Хочеш зменшити ватагу ще на одного? – несподiвано заступився за Хрипуна Пешта.

Крук тут же забув про Хрипуна, висмикнув з пiхов шаблю i стрибнув до другого розбiйника. Але, мабуть, за цей час здоровий глузд зумiв перемогти лють, i отаман лише штовхнув Пешту плечем. Але так, що той гепнувся на землю.

– Я теж не перший рiк тебе знаю, – буркнув майже дружелюбно. – Тому – живи наразi. Але якщо ще хоч раз вiдкриеш пащеку…

Отаман не закiнчив. Замiсть цього подивився на червонi, нiби рясно политi кров’ю, заростi вишняку, витер долонею спiтнiле чоло i продовжив:

– Чорт! Якщо б я сам, власною рукою, не всадив у нього кулю…

– Про кого ти весь час говориш, Круку? – керманич, котрий стояв просто надi мною, теж приеднався до розмови.

Я слухав в обидва вуха, ще й рота роззявив. Хто б не напав на банду рiчкових пiратiв, для мене вiн уже був найкращим другом. Шкода, допомогти не можу. В усякому разi, у дану мить. А далi, як казав слiпий вмираючи: «Поживемо – побачимо».

Дурний жарт. Тьху три рази… Це все вiд нервiв. Нетримання думок.

– Про побратима свого, щоб його чорти в пеклi мордували, – вiдповiв отаман. – Про кого ж iще?

– Та ну! Цього не може бути! – ляснув долонею по фальшборту Тiпун. – Ми ж усi бачили, як ти стрiляв, i як вiн беркицьнув у рiчку. Не прикидаючись. Замертво… Забудь.

– Зле ти його знаеш, – не давав переконати себе Крук. – Це така шельма, що i з пекла вибратися може.