Пливе човен – води повен

Чорт! Поквапився… Треба було ближче пiдпустити, та впритул бити. А ще краще – голову вiдрубати, серце кiлком прохромити, а пiсля – тiло спалити i попiл розвiяти. Ну, нiчого. Дасть Бог, зустрiнемося i в третiй раз. І тодi я вже не схиблю.

«Ого! Схоже, отаман пiратiв про перевертня говорить? Тодi я поквапився його в друзi записувати. Тьху тричi через лiве плече… З такими друзями i ворогiв не треба. Це тiльки в жiночих романах та дiвочих мрiях шляхетнi кровопивцi водяться. Пристраснi i душевно хворi… себто, страждаючi душевними болями.

Фантомними, звiсно. Бо звiдки ж у вампiра душi взятися?»

Крук тим часом прийняв остаточне рiшення. Повернувся в бiк заростей, приклав до рота долонi рупором i крикнув:

– Василю! Це ти, сучий виплодок?! Вiдгукнися, паскудо!

Якийсь час вишневий гай мовчав, а пiсля звiдкись iз глибини заростей долетiла вiдповiдь:

– Я… Юдо… я… Молися, поки ще маеш час… На цей раз живим не втечеш… Буде i чортам празник!

Голос звучав так, наче по землi стелився.

Сичачи i звиваючись, як гадюка. А якщо врахувати, що на березi до цього часу вже неабияк потемнiло, i сонце пiдсвiчувало вишняк, перетворюючи його в один кривавий розлив, то не дивно, що розбiйники мимоволi позадкували. Деякi навiть у рiчку забрели. Оскiльки багато хто вiрив, що нечисть не може переходити через бiжучу воду. При цьому навперебiй осiняли себе хресним знаменням. Геть-чисто чернечий орден чи група паломникiв, а не розбiйницька ватага.

– Свят, свят, свят… – пробурмотiв i керманич.

– Пресвята Богородице Дiво Марiе, спаси i помилуй… Невже Полупуд з мертвих встав?.. Чи у Баби коса притупилася? Тiпун менi на язик.

«Що?! Менi не причулося? Вiн сказав – Полупуд?.. Вiн, справдi, сказав – Полупуд?! Матусенько рiдна! Василь живий?! Абзац… Але яким чином? Я ж сам бачив, як… Стоп! А що я бачив? Як запорожець пiсля пострiлу за борт упав? Так «пiсля» не означае «внаслiдок»! Ура! Тепер я точно не пропаду. Василь повернувся за мною! Ось це друг вiрний, я розумiю! Сам гинь – а товариша виручай! Справжнiй побратим!.

. Побратим?»

Тут мене щось немов пiд ребро кольнуло i защемiло серце.

«Адже Крук теж щось про побратима згадував? Виходить, вони з Полупудом колись побраталися, а тепер – смертельними ворогами стали? Ну, то й що? У життi рiзне трапляеться… Батько на сина, дочка на матiр руку пiднiмае… Нiчого з висновками поспiшати? Як слушний час настане – Василь сам усе пояснить.