Пливе човен – води повен

– Раз на рiк i мудрець дурнем бувае… – знизав плечима запорожець. – Вважай, розiм’ялися. Тепер можна i серйозно потрудитися.

Полупуд знову кiлька разiв махнув шаблею навхрест, мабуть, чужа зброя чимось йому не подобалася. Може, баланс поганий, або рукоять не так лежить, але нiчого не поробиш – iншоi немае. Потiм злегка присiв, i так, на напiвзiгнутих ногах, немов пританцьовуючи, пiшов на супротивника.

Крук теж пiдiбрався, i вперше за весь час не атакував, а прийняв захисну стiйку.

– Х-ха!

Клинки застукотiли так густо, немов барабан дрiб вiдбивав.

Майже зливаючись в один безперервний звук. І коли раптом настала тиша, то стало чутно хрипкий подих, а Крук позадкував, тримаючи шаблю опущеною вниз. При цьому лiва рука отамана повисла батогом.

– Молися, якщо хочеш… – запорожець теж дихав важкувато, але голос його при цьому звучав навiть урочисто. Не переможно, не зловтiшно, як можна було сподiватися, а саме так – з тихим сумом. Як вимовляють останне слово на могилi людини, котра при життi не заслужила доброi згадки, але тепер це вже не так важливо.

– Може, хоч якесь полегшення випросиш. Я би не пробачив, але Господь милостивий. Вiн навiть Юдi та Іродовi грiхи вiдпустив.

І, даючи розбiйниковi час для покаяння, вичiкувально зупинився. Але той i не думав про порятунок душi. Розумiючи, що в чесному поединку перемогти запорожця не вийде, Крук вдався до пiдлостi.

– Давай! – крикнув отаман i вiдскочив убiк, сходячи з лiнii вогню.

– Тримай! – рикнув Тiпун. Кресало клацнуло, пiдпалюючи порох на пороховiй планцi, i в ту ж мить я штовхнув керманича в бiк ногою.

Несильно, ледве дотягнувся, – але щоб збити прицiл i цього вистачило.

Мушкет бабахнув, але заряд пiшов боком, тiльки листя залопотiло.

– Ах, ти ж сучий потрох! – закричав керманич i замахнувся на мене прикладом. На щастя, в останнiй момент удар притримав, мабуть пошкодував мушкета. Так що терпимо. В головi задзвенiло, але череп витримав. Обiйдеться гулею. Зате чоботом прилетiло жорстко. Здаеться, навiть хруснуло ребро.

Але бiль не пекучий, значить, обiйшлося без перелому.

– Бийте! Рубайте! – крикнув Крук, як тiльки зрозумiв, що Тiпун промахнувся, але Полупуд теж гав не ловив. Козак же не знав, скiльки мушкетiв нацiлено на нього з байдака. Тож як тiльки-но гримнув пострiл, уже в наступну мить величезними стрибками метнувся до дерев i плигнув у них рибкою, як у воду, – щезаючи помiж густим гiллям ранiше, нiж розбiйники встигли зрозумiти, що кричить iм отаман.