Пливе човен – води повен

Навiщо ти на Сiч iхав?

«Знайшов що спитати. А й справдi, навiщо? О! Згадав!

Василь говорив, що з мене кошовий отаман вийде. Або хоч генеральний писар».

Здаеться, непомiтно для себе, я промовив це вголос, тому що байдак буквально потонув у дружному реготi.

– Заткнiться, йолопи… З чого регочете? Чоловiк, який знаеться на грамотi, скрiзь потрiбен. А вже на Низу, де лише один на сотню власнi пальцi порахувати здатний, такому грамотiю проста дорога в старшину. Так що не помилився я… І ось ще що скажу.

Щоб менi бiльше жодноi чарки ракii не випити, якщо цього панича ми не продамо туркам щонайменше за сто цехiнiв! Ось таке мое слово. Тож налягайте на весла, хлопцi. Щойно частка кожного з вас стала бiльшою принаймнi на пару золотих.

– ? —

Скрипить так, немов я всерединi величезного, сто рокiв не мащеного воза. Сиро, аж зуби ниють. Очi вiдкриватися не бажають, а в ротi немов бульйоннi кубики жував. Задоволення ще те, однак мiняти шило на мило, тобто повертатися в реальнiсть, хочеться ще менше.

Загалом, нагадуе лiтнi ранки на турбазi «Сонячне» на Арабатськiй стрiлцi. У досвiтнi години такий холод псячий, що зуб на зуб не потрапляе. Тремтиш, як цуцик, пiд тонесеньким простирадлом (ну, а звiдки теплiшi покривала, як вдень термометр нижче «+30» не опускаеться?), а вилiзти i вдягнутися лiньки. Бо там, назовнi, ще холоднiше… Балкон я звечора зачинити забув, чи що?

О-хо-хо… Все проти мене.

Є на свiтi сила незборимоi дii, що будь-якого пiднiме, краще сигнального горна або трубного гласу. І якщо не хочеш згадати щасливе дитинство, зокрема – мокрi пелюшки – зад вiд лiжка вiдiрвеш.

Праворуч у мене тумбочка. Треба покласти на неi руку i, вже знайшовши точку опори…

Не зрозумiв? А куди вона подiлася? Просив же батькiв моi речi не чiпати i меблi не переставляти.

Стоп! Якi батьки? Вони що, вночi приiхали з села i насамперед кинулися порядок наводити? Дурня… А навiть як би так, то чому я нiчого не чув? Начебто, вчора на спиртне не налягав.

Та й в барi не засиджувався. Скоренько познайомився з цiею… як ii?.. Даша? Катя? Згадав… Аня.

Твою дивiзiю! Наявнiсть голоi дiвицi в лiжку ненаглядного i «сама скромнiсть» синочка могла маму i до iнфаркту довести.

Квапливо помацав лiжко лiвiше, але i пiд цiею рукою також виявилися якiсь дошки. Холоднi i неприемно слизькi на дотик.