Тричі не вмирати. Наречена

 – Слова, сказанi твоiм прославленим прадiдом, нехай стануть провiдною зiркою для всiх правовiрних воiнiв на шляху до звитяги. Я вже досить старий i тому не такий безстрашний, як мiй пан, а окрiм того – давненько не був тут…

– Чого ти хочеш, Кучум? Кажи зрозумiлiше!

– Перш нiж сунутися до переправи, вiдправ на берег чату Ібрагiма. Нехай погляне, що там i як? Менi спокiйнiше буде.

Юнак на мить задумався, похитуючи головою в такт власним роздумам, а потiм пiдняв правицю iз затиснутим у кулацi нагаем. Крутнув над головою i рвучко опустив.

Чамбул з деяким уповiльненням зупинився, а десятники галопом кинулися до хана за наказами.

– Тут десь поруч, трохи лiвiше, повинен бути невеликий байрак, – пiдказав аталик.

– Нi, – рiшуче вiдмахнувся Салах-Гiрей. – Навiщо? Ховатися нам немае вiд кого. А довго чекати не доведеться. Переправимося на уруський берег ще цiеi ночi… – глянув на десятникiв i вiддав наказ: – Вислати до броду розвiдникiв. Виставити дозорних. Рештi – вiдпочивати. Коней розсiдлати i напоiти.

Води не шкодувати. Рiчка поруч. Вогонь не розводити. Чекаемо настання сутiнкiв. Усе. Аллах з нами.

– Аллах з нами…

Десятники низько вклонилися i розсипалися по загону, а незабаром тiльки з висоти пташиного польоту можна було помiтити серед зiв’ялоi трави чотири сотнi дрiмаючих коней i двi – людей.

Юний хан розлiгся горiлиць на розстеленому слугою килимi, пiдклавши пiд голову м’яку подушку, а поруч – на гарячу, як натоплена пiч, землю – присiв аталик.

– Хочеш ще щось сказати, Кучум? – зауважив нерiшучiсть на обличчi старого воiна хан.

 – Говори. Моi вуха завжди вiдкритi для твоiх слiв.

– Навiть не знаю, як пояснити… – почав той. – Тим паче, що я сам радив звернути чамбул до Тивiльжану…

– А тепер твое рiшення змiнилося?

– Не подумай, свiточ очей моiх, нiби в душу старого воiна закрався страх i що я вiрю передчуттям бiльше нiж розуму. Але тривожнi думки виникають не на порожньому мiсцi, а виписанi по моiй шкурi козацькими шаблями.

– Нi мiй батько, нi я сам нiколи не сумнiвалися в твоiй хоробростi, шановний Кучум.

Що ж стосуеться твого досвiду, то довго доведеться шукати в наших степах багатура, котрий знае про хитрощi запорожцiв бiльше нiж ти. Кажи, що турбуе твiй дух?

– На Тивiльжанську переправу не можна йти, повелителю. Там нас чекатимуть!

– Ну i що? Ти сам розповiдав, що козаки нiколи не тримаються великими загонами. Так чим нам перешкодить жменька гяурiв? Вирiжемо стiльки, скiльки зможемо, а iнших – вiзьмемо в полон.