Тричі не вмирати. Наречена

Сказав: «Проведiть мене до Салах-Гiрея. У мене до нього важлива розмова е…»

Юнак здивовано моргнув i глянув на аталика. Цей похiд готувався з усiма необхiдними пересторогами. А тому поява у бродiв дивного гяура, котрий очiкував саме його загiн, насторожував.

– Що тут гадати? – вiдповiв на нiме запитання Кучум, здивований не менше за свого вельможного учня. – Нехай приведуть бранця… Вiн сам усе i розповiсть.

– Як накажете… – вклонився гонець, одним стрибком злетiв у сiдло й погнав до дозору. І незабаром повернувся в супроводi ще двох нукерiв, котрi привезли жалюгiдного, щуплого чоловiчка i кинули його, як снiп соломи, до нiг Салах-Гiрея.

А поруч – стару кульбаку. Зовсiм негодящу, сильно пошарпану та розпороту на швах.

Вiд незнайомця смердiло так гидко i дивно, нiби перед Салах-Гiреем стояла не людина, а трухлявий пень, побитий гниллю i рясно порослий поганками. Розчавленими поганками…

Дивний гяур був одягнений в страшенне лахмiття, його обличчя по самiсiнькi брови вкривала густа нечесана поросль кольору мокроi iржi.

А з цих заростей на хана поблискувала пара хитрих i нахабних, як у тхора, очей.

– Хто такий? Куди йшов? Звiдки? Вiдповiдай! – грiзно кинув Кучум, для переконливостi трохи оголюючи шаблю, а потiм з трiском заганяючи клинок назад у пiхви.

– Тутешнiй я, – знизав плечима чоловiчок, вiд чого сморiд гнилизни i тлiну зробився геть нестерпним. – Прозиваюся Паньком, а йшов я до вельмишановного Салах-Гiрея, щоб запропонувати йому свою допомогу. В обмiн на спiлку…

– Яку ще спiлку? – дещо сторопiв вiд такого неймовiрного нахабства юнак.

– Вiдомо менi, що Великий хан вiдправив тебе попереду всiеi орди, за першим ясиром. А також вiдаю, що як повернешся переможцем, то тебе очiкуватимуть великi почестi i славне майбутне. Але якщо не виправдаеш надiй Великого хана – краще тобi, молодий багатур, у бою загинути та навiки в степу залишитися. Вiрно? – Панько гостро глянув в очi юнака i, побачивши вiдповiдь, продовжив: – А менi якраз такого спiльника i треба.

Про священну релiквiю гяурiв, мабуть, чув? За яку султан щедро нагородити обiцяв?

Салах-Гiрей мимоволi кивнув.

– Ось i добре. Є у мене задумка, як святиню дiстати, але сам не втну. Тому й пропоную свою допомогу в обмiн на твою пiдтримку. Не сумнiвайся, молодий хан, якщо зробимо все вправно – то i ясир хороший вiзьмеш, i воiнiв уберегти зумiеш. В орду повернешся з великою славою i багатством. У стiйбищах стануть складати пiснi про твою доблесть i мудрiсть.